ЮВІЛЕЇ: від Журавич до Модени – сліди людської доброти
Сьогодні в італійському місті Модена, далеко від рідних Журавич, що у Ківерцівському районі, без родини й найближчих друзів відзначає своє 65-річчя волинянка Тетяна Гонтар...
Сьогодні в італійському місті Модена, далеко від рідних Журавич, що у Ківерцівському районі, без родини й найближчих друзів відзначає своє 65-річчя волинянка Тетяна Гонтар.
Проте односельчани не забули свою землячку, якій непрості житейські обставини приготували заробітчанську долю. Бо й Тетяна Сергіївна про них не забуває, при кожній можливості передає то кошти, то гостинці, то щирі вітання і в церкву, і в сільську амбулаторію, де колись працювала.
Будучи вже багато років в Італії, не перестала читати й «Волинь». Довідавшись із її сторінок про скруту інваліда із Шацька, вже вкотре передає йому такі необхідні памперси.
Приємно було слухати односельчанку ювілярки, яка спеціально приїхала в редакцію, але просила не називати її імені. Вона знайшла стільки вдячних і щирих слів про Тетяну Сергіївну та її родину. Тетяна Гонтар сама виховала двох синів, діждалася чотирьох онуків. У цих вітальних рядках не хочеться згадувати тих сумних обставин, котрі змусили цю мудру, розважливу і сміливу жінку на схилі віку поїхати у невідомість.
Але й там, у далекій Італії, вона своєю вдачею здобула повагу і не залишилася без друзів. Тож прийміть, Тетяно Сергіївно, найщиріші вітання із рідної Волині, від земляків-односельчан і від усіх тих, кому ви не раз дарували своє тепло і людяність. Хай Господь віддячить вам сторицею!
Проте односельчани не забули свою землячку, якій непрості житейські обставини приготували заробітчанську долю. Бо й Тетяна Сергіївна про них не забуває, при кожній можливості передає то кошти, то гостинці, то щирі вітання і в церкву, і в сільську амбулаторію, де колись працювала.
Будучи вже багато років в Італії, не перестала читати й «Волинь». Довідавшись із її сторінок про скруту інваліда із Шацька, вже вкотре передає йому такі необхідні памперси.
Приємно було слухати односельчанку ювілярки, яка спеціально приїхала в редакцію, але просила не називати її імені. Вона знайшла стільки вдячних і щирих слів про Тетяну Сергіївну та її родину. Тетяна Гонтар сама виховала двох синів, діждалася чотирьох онуків. У цих вітальних рядках не хочеться згадувати тих сумних обставин, котрі змусили цю мудру, розважливу і сміливу жінку на схилі віку поїхати у невідомість.
Але й там, у далекій Італії, вона своєю вдачею здобула повагу і не залишилася без друзів. Тож прийміть, Тетяно Сергіївно, найщиріші вітання із рідної Волині, від земляків-односельчан і від усіх тих, кому ви не раз дарували своє тепло і людяність. Хай Господь віддячить вам сторицею!