І СЛАВА ЗА СЛОВОМ ЇЇ НАВЗДОГІН… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.17 € 30.65

І СЛАВА ЗА СЛОВОМ ЇЇ НАВЗДОГІН…

Вчора виповнилося 90 літ із того дня, коли в далекому грузинському місті Сурамі перестало битися серце безсмертної дочки українського народу Лариси Петрівни Косач, геніальної поетеси, яка в нелегкий період історії рідного краю назвалася Лесею Українкою.

Вчора виповнилося 90 літ із того дня, коли в далекому грузинському місті Сурамі перестало битися серце безсмертної дочки українського народу Лариси Петрівни Косач, геніальної поетеси, яка в нелегкий період історії рідного краю назвалася Лесею Українкою.
На Театральному майдані Луцька відбулася літературна година пам’яті, присвячена цій даті, на яку прийшли сотні лучан та гостей обласного центру.
До підніжжя пам’ятника славній поетесі лягли букети та корзини квітів від представників обласної та міської влади, громадських організацій, трудових колективів та окремих шанувальників творчості Лесі Українки.
Пристрасним та схвильованим було слово про видатну землячку професора Волинського державного університету ім. Лесі Українки, члена НСПУ Олександра Рисака. Він розповів про книгу «Листи так довго йдуть», яка побачила світ нещодавно і вмістила раніше не публіковані, кілька літ тому несподівано віднайдені в закордонних архівах листи Лесі Українки, інших членів родини Косачів.
Поділилися своїми роздумами про долю творця та прочитали вірші, присвячені Лесі Українці, волинські поетеси Надія Гуменюк, Сіма Кордунова, а громадська активістка Катерина Шаварова віршованим словом передала вітання від землячки-поетеси Євгенії Лещук, яка нині мешкає у Львові й через стан здоров’я не змогла приїхати цього дня до Луцька.
Поезії Лесі Українки та рядки, присвячені поетесі, прочитали учні шкіл міста, студенти Волинського державного училища культури і мистецтв та ведуча дійства, актриса обласного музично-драматичного театру ім.Т.Шевченка Світлана Органіста.
Духовенство Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору УПЦ Київського патріархату на чолі з настоятелем о.Володимиром відправило панахиду.
Не обійшлося й без «ложки дьогтю». Останні хвилини літературної години потонули в несамовитому реві двигуна бульдозера, який увімкнули ремонтники, які проводять реконструкцію Театрального майдану. Невже, підсилені мікрофоном, пристрасні рядки Лесі Українки не долетіли за невисоку огорожу й не зачепили за душу тих, хто там працює? У черговий раз хочеться із сумом запитати: що ж ми за народ такий?
Валентина ШТИНЬКО.