ЗЛОЧИННИЙ БІЗНЕС НА АЛКОГОЛІ

Продовження. Початок у "Волині" за 10 січня.

Державі було вигідно продавати спирт закордонному споживачеві без справляння акцизу, тому що собівартість цього продукту становила від 50 до 60 центів за літр, а продавався він по долару-півтора. Але при цьому знайшлися спритники, які налетіли на той безакцизний спирт, наче мухи на вигрібну яму. Продавши свій товар за таку ціну, ділки й не думали забезпечувати його поставку закордонному споживачеві, чим ухилялися від сплати акцизу в колосальних розмірах. Та й хто його офіційної поставки чекав за кордоном. І Польща, і Білорусь захищали свої економічні інтереси від такого роду товару значним розміром акцизного збору та законодавством.
У нас же безакцизний спирт міг отримати будь-хто. Головне — пред’явити на заводі “папірець” з податкової інспекції про те, що ти — платник податків. Коли на підприємство передоплатою надходили гроші від іноземної фірми, спирт відразу оформлявся у митному відношенні для вивезення за кордон. Особливих проблем тут не виникало, оскільки посередники приїжджали з печатками фірм, переважно “липових” або зареєстрованих на бомжів, алкоголіків та інших асоціальних елементів. Все як по Ільфу і Петрову. Нерідко ділки з’являлися на заводі вже з митними документами.
Оформивши всі необхідні документи, вантажівки з 15-20 тоннами спирту вирушали в дорогу. Перед водієм стояло одне-єдине завдання: до кордону будь-що... не доїхати. У Ковелі до транспорту зазвичай “приєднувалася” додаткова охорона, яка й визначала спеціальний маршрут. У глухому лісі, дуже часто ним ставали масиви біля сіл Задиби Турійського району, Бахів, Волошки, Зелена Ковельського району та інші, спирт розливався у бочки і розвозився мікроавтобусами по підпільних цехах. Інколи “фури” розвантажувалися на дальніх підступах до міста залізничників і спиртовиків - неподалік Маневич чи навіть у Сарнах.
У дорозі спирт має подвійну, а то й потрійну охорону. Перший ешелон - бригада бритоголових, тобто “своїх хлопців”. Найнадійнішим вважається супровід “фури” в особі служителя Феміди. Третій ешелон захисту ділків — це високопосадові працівники правоохоронних органів, які втручаються у виняткових випадках, дуже “культурно пояснюючи” щось на зразок: “Петре, ми ж з тобою давні друзі, це нормальні люди. Ну, відпусти їх...” Однак всі ці так звані заходи безпеки потрохи відходять у минуле, оскільки знахабнілі ділки, які займаються солідними оптовими поставками нелегального спирту, настільки “вимостили” доларами контрабандні канали, що їх мало хто з оперативників наважується всерйоз “турбувати”.
Найбільший же “улов” контрабандного спирту на Волині було зафіксовано аж у грудні 1996 року, коли за чотири дні співробітники СБУ, ковельської міліції та УБОЗу затримали біля Ковеля 12 автоцистерн з причепами (в основному молоковози), які перевозили по 15-20 тонн спирту з спиртозаводів чотирьох областей. За документами, вантаж був експортним, опечатаним митними службами і слідував до Росії та Білорусі. Але останнім часом про затримання у дорозі великих оптових партій спирту чути не доводиться.
ПОЛЬСЬКІ "КСЬОНДЗИКИ" І "ЧОРНА СОТНЯ"
Донедавна існував ще один спиртовий потік — не просто продукція, яка прагнула бути дешевою за рахунок держави, а стовідсоткова контрабанда з-за Бугу. Поляки жили за таким же порядком: спирт, що відправлявся за кордон, не обкладався акцизом і був значно дешевший порівняно з цінами на внутрішньому роздрібному ринку. Наші комерсанти закупляли польський спирт з двох джерел: безпосередньо на заводах або в таких же ділків, як і самі. Останнє “джерело” називалося не інакше, як “конфіскат”, тобто це був вилучений у наших “човників” спирт.
Втім, польський уряд доклав максимум зусиль, щоб до поляків не потрапляв з України контрабандний спирт. Віднедавна вартість ставки акцизного збору на спиртні напої у Польщі знизилася на 30 відсотків, внаслідок чого роздрібні ціни на горілку впали на 20 відсотків. Проте, спирт на Польщу волиняни возять й сьогодні. Звичайно, масштаби вже не “ті”, але чітко налагоджені контрабандні канали таки існують і, мабуть, будуть існувати ще не один рік. Подібні проблеми існують і в країнах із стабільною економікою, бо значний прибуток від нелегального спиртного – це спокуса для багатьох ділків. Приміром, Данія безуспішно бореться з фальсифікованою горілкою, зробленою на фермах із контрабандного німецького спирту, а Великобританія страждає від нелегально завезеного через Ла-Манш французького спиртного.
Пасажирський потяг Київ—Варшава — один з найпопулярніших серед наших спиртовиків. Ним користуються для перевезення в основному значних партій – до 200 літрів. Ховають спирт у поїздах у найрізноманітніших місцях. Нерідко цим займаються спеціалісти-залізничники. Автобусом можна провезти до тонни горючого продукту. “Запаковування” рейсового автобуса нерідко починається ще в гаражі. Є спеціалісти, які заробляють на тому, що готують для спиртового бізнесу легкові автомобілі та мікроавтобуси. За “ходку” у спеціально переобладнаному авто можна перевезти 50–200 літрів. І це далеко не межа. Якось польський “страж гранічний” затримав водія, який намагався провезти у мікроавтобусі... майже тонну спирту.
На українській митниці шукають не так ретельно, як на польській. “Це більше проблема польської держави”, — цинічно заявляють окремі з наших митників. Вони, звичайно, теж знають, де шукати, але варто дати дрібного хабара — і можна спокійно їхати далі. Митники встановили пропускну таксу ще років з десять тому. Як стверджують самі ж спиртовики, митнику треба заплатити 20 гривень, “погранцю”, який печатки ставить у паспорті — від 15 гривень і більше. Останнім часом, щоправда, наша митниця стала жорсткішою, але це однаково не йде ні в яке порівняння із ситуацією на польській стороні.
У поляків є так звана “Чорна сотня” (через колір форми) — загін, який займається пошуком контрабанди і вибірково зупиняє машини вже на польській території для повторного контролю. “Чорносотенці” мають схеми всіх марок вагонів, автобусів та автомобілів, і під час перевірок розкручують будь-які види транспорту по гвинтиках: всі стіни, панелі, стелі, двері... Навіть баки і днища авто інколи просвердлювали наскрізь. Був випадок, коли “Чорна сотня” розкручувала по гвинтику “Москвича”. Дах зняли — а там подвійна стеля, у якій знаходилось 70 блоків цигарок. Оглянули каністру — ніби щось булькає, але всередині порожня. Давай і її довбати. Навіть у двох старих паяльних лампах спирт познаходили.
А взагалі, на польській митниці є “хороші” і “погані” (або “свої” і “чужі”) зміни. Якщо під’їжджаєш до кордону і немає черги, значить, по ту сторону - “погана” зміна, яка не лінується працювати і поки чогось не знайде, від машини не відчепиться. На Ягодинському автопереході мені розповідав наш водій, що йому доведеться простояти тут ще близько чотирьох годин, перш ніж почне проходити прикордонні формальності. Причину пояснив так: на польській митниці зараз зміна “ксьондзиків”, а їм на очі краще не потрапляти. Як виявилося, ксьондзиками наші спиртовики називають двох польських братів-митників, які занадто відповідально ставляться до своїх обов’язків. Якщо виявлять спирт, то його, звичайно ж, конфісковують, але доведеться ще й заплатити чималий штраф, тільки тоді поляки відпустять додому “з повротем”, як вони кажуть. А можна й без авто залишитись. “Хороша” зміна лише паспорти штампує. Б’ють спиртовиків по кишені й хабарі, які вони мусять давати польській поліції. Це знову ж таки від 50 доларів і вище.
Спирт все ще везуть до Холма, Любліна, максимум до Варшави. Хоча ще рік-півтора дехто з українських умільців працював на так званій “перекидці”. Брали спирт у своїх же біля польського міста Дорогуськ і возили навіть аж під німецький кордон. Там цей “бізнес” повністю взяли під свій контроль громадяни вірменської національності, які постійно мешкають у Польщі. Вглиб сусідньої країни з наших тепер майже ніхто не їздить, тому що немає сенсу. Возити спирт безпосередньо на польські підпільні розливні цехи також мало хто наважується. Волиняни здають товар полякам-перекупникам, а ті везуть його далі.
СПИРТ ПІД "ДАХОМ" ПРАВООХОРОНЦІВ?
Останні події на податковому фронті, коли з’ясувалося, що з поповненням бюджетів різних рівнів є проблеми, стимулювали в податкової міліції підвищення інтересу до сфери виробництва та реалізації горілки. Ціла серія викриттів на Волині свідчить про те, що хвороба досить-таки задавнена, а чверть обороту цієї продукції, за найскромнішими підрахунками, проходить у “тіньовій” сфері. Однак “викриття”, про які так полюбляють рапортувати керівники контролюючих та правоохоронних органів, іноді мають ефект мильної бульбашки.
Закінчення буде
Ярослав ГАВРИЛЮК