ЧОМУ ЗНЯЛИ З ПОСАДИ ГОЛОВУ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ?

ОБШУК КЕРІВНИКА РАЙОНУ
Можна собі уявити, що говорили в Локачах, коли в кабінеті голови райдержадміністрації Василя Максим’юка, а також в його сімейній господарці було проведено міліцейський обшук. Так правоохоронці обходяться хіба що з небезпечними рецидивістами та й то низького польоту. Оскільки за керівником району нічого розбійного, такого, що пов’язано з пістолетом і рекетом, не спостерігалося, то думки локачинців зосередились на слові “нажився”. Хоча олігархічних звичок за Василем Степановичем теж не спостерігалося, але підстави для обговорення бізнесового варіанту були. Адже його дружина Галина Григорівна уже давно була зареєстрована як підприємець. Орендувала приміщення в кількох селах та Локачах і торгувала різними товарами. Тож ті, кому голова райдержадміністрації наступив на мозоль, купалися у зловтішних чутках: диму без вогню не буває. У таких умовах Василь Максим’юк подав заяву на звільнення, хоча спочатку його прохання не було задоволено і він перебував у “підвішеному стані”.
Хто ж такі Максим’юки? Кар’єра і дружини, і чоловіка складалася однаково успішно. У рідному селі Привітне Локачинського району Галина Максим’юк у 25 років стала директором загальноосвітньої школи, яку зуміла, як мовиться, довести завдяки своїй підприємливості до блиску. І раптом серйозно захворіла. Тривалий час перебуваючи на лікарняному, відчула незручність перед колективом, а тому звільнилася з роботи, на що, напевне, не кожен здатний. Після операції здоров’я поправилось, їй співчували, але в школі вакансії були вже зайняті, їй змогли запропонувати кілька уроків на тиждень. Енергійна жінка зовсім упала духом. І чоловік порадив їй зайнятися ідприємництвом, що в неї блискуче вийшло.
Безумовно, це відбулося при підтримці Василя Степановича, який у 25 років став заступником керуючого райсільгосптехнікою, а через рік очолив підприємство агропостачу. До розвалу колгоспів воно було одним з кращих в області. Василь Максим’юк утвердився як перспективний керівник, казали, що він “має хватку”. Коли на селі справи стали зовсім кепськими, йому запропонували очолити райдержадміністрацію. Першого разу він відмовився і керівником став голова агрофірми Петро Стасюк, котрий, щоправда, досить швидко повернувся в своє господарство. І ось у червні 2001 року при наполяганні обласної і районної влади Василь Максим’юк став головою райдержадміністрації. А вже весною 2003 року за велінням обласної прокуратури і рішенням Луцького міського суду відбувся той “наліт”. Словом, круте піднесення і швидке падіння.
Згідно з постановою обласної прокуратури від 14 березня 2003 року було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності ВАТ “Райагропостач”, в тому числі і за півтора року, коли його очолював Максим’юк. У квітні 2003 року було проведено ревізію “окремих питань використання бюджетних коштів і матеріальних цінностей на утримання Локачинської райдержадміністрації з 1.07 2001 по 1.04.2003 року”. Ревізії, перевірки — це нормальне явище. Інша справа, коли цей процес нагадує переслідування.
З ВЕЛИКОЇ ХМАРИ – МАЛИЙ ДОЩ
Тепер уже можна говорити про конкретні результати скрупульозних перевірок правоохоронців та КРУ діяльності Василя Максим’юка за останні роки. Спробуємо розібратися, що ж трапилося. Невже влада так швидко зіпсувала керівника району? А якщо він мав старі гріхи, то чому його призначили на відповідальну посаду?
З’ясувалось, що в період роботи Максим’юка в райагропостачі, кредити, надані підприємству на придбання паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, насіння, запчастин тощо та поповнення оборотних коштів, товариством використано не за цільовим призначенням. На колишніх голів ВАТ, у тому числі і на Максим’юка, головного бухгалтера було складено протоколи про адміністративні правопорушення.
Варто навести такий витяг з акта про результати ревізії в райдержадміністрації: “В порушення п.п. 1, 2 ст. 16 “Права на здійснення запозичень Бюджетного кодексу України” райдержадміністрацією протягом травня—грудня 2002 року залучено коштів сторонніх організацій для оплати бензину, використаного райдержадміністрацією, на загальну суму 21403 гривні. Зокрема, залучалися кошти таких підприємств і організацій: “Локачинський лісгосп” — 3700 грн., Локачинська районна друкарня — 2698 грн., “Локачірайагробуд” — 5000 грн. Заборгованість перед даними підприємствами на дату проведення перевірки не погашено”.
Інакше кажучи, керівник державної установи позичав бензин у госпрозрахункових організацій, взяв на себе боргові зобов’язання і не розрахувався.
В акті ревізії діяльності райдержадміністрації також відзначалося, що “придбання всіх матеріальних цінностей для потреб державної установи здійснювалось у підприємця Галини Максим’юк”, що теж, очевидно, про щось свідчило. До речі, заборгованість райдержадміністрації перед підприємцем на той час становила 481 гривню.
У липні минулого року Василя Максим’юка було звільнено з посади. Хоча всі чутки щодо привласнення коштів чи майна виявились безпідставними. Недаремно після всіх перевірок та ревізії за рекомендацією керівників облдержадміністрації та обласної ради, після вивчення кандидатури в міністерстві Василя Максим’юка було призначено начальником прикордонної державної інспекції з карантину рослин в області. Зараз він освоюється на новій роботі.
Ця історія наводить на певні роздуми про нинішню, нерідко парадоксальну, кадрову політику, про незнані людям “команди”, які несподівано з’являються невідь-звідки і так само зникають. Як би ми не ставились до “партократів” радянської доби, але здебільшого ці кадри були вишколені і “обкатані” на господарській та державній роботах, вивчені їх предки до сьомого коліна. Кар’єрну драбину вони долали поступово, нерідко спеціалізуючись на якомусь певному профілі діяльності. Ну, а коли зривались, то тоді для них знаходили ЖЕК чи профспілки. Це теж було.
Тепер читачі можуть оглянутися і зробити свої спостереження щодо нинішньої розстановки кадрів і їхнього підбору. Як казав один цинічний керівник: знаємо — це негідник, але це наш негідник. Додамо — ще й партійний, отже, завжди на гачку.
Щодо Василя Максим’юка, то про нього не скажеш, що ця особистість була не відома в районі. Мабуть, знали його і сильні, і слабкі сторони. Напевне, не було секретом, як він використовував кредити для свого райпостачу та для господарства “Линів”, де був співзасновником. Власне, таким сильним господарствам, як ВАТ “Райпостач”, банки самі охоче нав’язували кредити. А як у нинішні часи вижити сільським господарникам? І де нині не буває порушень та невчасної сплати взятих коштів?
Як казав один міцний господарник, якби ми не робили порушень, то вже давно всі сільгосппідприємства розвалились. До речі, і раніше ревізори виявляли боргові зобов’язання Локачинської райдержадміністрації перед підприємствами, але ставились з розумінням і ніхто шуму навколо цих фактів не піднімав. Зрештою, навіть ревізори в неформальних розмовах з симпатією відзначали ділові та організаторські якості Максим’юка.
Не було таємницею і те, що Василь Максим’юк ніколи не перебував на державній службі, до його кваліфікації більше підходило слово “комерсант”. Ну, а підприємця Галину Максим’юк теж знали, бо саме в її магазині в Локачах можна було купити, наприклад, все канцелярське приладдя, запчастини. І це обходилось дешевше, ніж їхати в Луцьк. До того ж товари нерідко відпускались без передоплати. Кажуть, що саме бізнесова діяльність в сім’ї Максим’юків викликала підозріння у населення і якби, мовляв, були вибори, то керівником Василя Степановича не вибрали б. Можливо, чесні і не дуже заможні комерсанти і не проходять. Хоча добре знаємо, що багаті — крізь вушко голки пролазять. Але в чому вина Василя Максим’юка? Нині цілком можливо, що у керівника син, донька, сват, кум можуть займатися підприємницькою діяльністю. Аби тільки вона не мала прихованого тіньового характеру.
НЕ “ДИПЛОМАТ”, А ЛЮДИНА ДІЛА
Була джентльменська угода між автором цього матеріалу та локачинцями-співрозмовниками — керівниками, господарниками, депутатами районної ради, апаратниками, простими людьми, з якими довелося зустрічатися: можна про Максим’юків говорити, як то кажуть, не для преси і, якщо бажають, не називати себе. Зрозуміло, що з етичних міркувань не варто наводити думку нинішніх керівників чи колег Василя Максим’юка. Тож говорили в основному відверто про недоліки та достоїнства (уже не голова!). Лише селищний голова Василь Притула не став бесідувати на цю тему, посилаючись на зайнятість та недостатнє... спілкування з колишнім головою райдержадміністрації.
А коли говорять, не криючись, то людина стає сама собою, без прикрас. Принаймні, майже всі закидали колишньому керівнику, що він був недипломатичним, часом різким, керувався принципом: “Я так сказав і так має бути”, ризикував, коли йшлося про діло, добивався, чого хотів. Депутат районної ради Павло Лаценко сказав: “Він на цю посаду не прийшов для того, щоб використати своє становище, нажитись, просто був до неї не готовий”... Ще одна цікава думка: “Максим’юка підвела самовпевненість, відсутність дипломатії. При призначенні він навіть сказав, що будемо працювати так, що й з часом Горохівський район приєднаємо. Він не мовчав й інколи гладив проти шерсті декого з обласних керівників, не передбачав, як це окошиться на ньому. Своїми різкими виступами, уколами він, можливо, відштовхував тих чинів з облдержадміністрації, які могли б його в скрутну хвилину підтримати”.
Колишній виконавчий директор СВК “Линів” Степан Хомік (тепер — сільський голова в Козлові) досить різко висловився: “На мою думку, практично рятуючи райагропостач, він “посадив” СВК “Линів”, взявши великий кредит — 150 тисяч гривень, а треба було б — 25—30 тисяч гривень. Хоча спочатку господарство в Линові піднялося. А тут ціна на зерно після того, як пішов з уряду Ющенко, впала втричі і він не зміг виручити кошти. На його репутацію погано вплинуло те, що мав бізнес”.
Директор Локачинської загальноосвітньої школи Анатолій Пиріг, як належить педагогові, виставив Максим’юку добру оцінку, як керівнику, хоча знову ж таки вважає “некоректним те, що був бізнесменом”. І як він твердить, їм радили купляти товари в магазині Галини Максим’юк.
— Він міг повестися досить круто,— розповів Анатолій Дмитрович, — було, що і мене несправедливо звинувачував, але, до його честі, побачивши, що неправий, визнавав свою помилку і допомагав, як міг. Це людина слова і діла.
Фінансисти в розмові зауважували, що він спочатку не розумів різницю між бюджетною сферою і комерційною структурою, в якій раніше працював. Кажуть, що в райдержадміністрації він якось аж розсердився: “Що це за бухгалтер, в якого немає грошей в касі?”. Як людина непосидюча, не розумів, чому апарат сидить на місці (немає бензину, грошей на відрядження), словом, не вписувався в систему.
Дуже рішуче виступила на захист Василя Максим’юка Валентина Пилипчук, голова ВАТ “Райагробуд”:
— Де б не був, де б не працював Василь Степанович, він залишиться такою ж порядною людиною, бо то не брехун і не хапуга. Якщо він комусь справедливо наступив на мозоль, то не треба його ганьбити. І поки він працював у райагропостачі, орендував землю в Линові, то все йшло дуже добре, підприємство процвітало. Підприємницькою діяльністю повністю займалася його дружина — вела документацію, доставляла і відпускала товари. Так, він звернувся до нас з проханням, щоб виручили держадміністрацію — позичили гроші на бензин і це було відповідно оформлено. Тепер борг уже частково погашено. Але скільки разів ми з ним їздили в Львів, щоб вибити борги з газовиків? І він добився свого. Лише нам повернули 45 тисяч гривень. Ця людина завжди дотримує слова і знає діло.
Не могли ми не поцікавитися думкою голови районної ради Віктора Загорського, який сказав, що “сам їздив до Бориса Климчука і говорив, що з нього буде добрий керівник району”.
— Василь Степанович формувався як керівник зовсім в інших умовах,— вважає голова,— можливо, не оцінив ситуацію, слабкий дипломат, але нічого поганого не зробив. Він пішов з адміністрації зовсім іншою людиною, як прийшов. У нього все ще попереду, якщо позбудеться самовпевненості, безапеляційності, трошки проаналізує свою діяльність.
КОМУ Ж НЕ ВГОДИВ ГОЛОВА?
Найбільше дивувало в розповідях бувалих людей слово “дипломатичність”, якою, мовляв, не володів Василь Максим’юк. Адже не на дипломатичній службі він перебував! На жаль, у нас часто “недипломатичністю” вважається, коли говорять неприємну правду, та ще вищому чиновникові. Тому доводилося випитувати у співбесідників, яку ж брутальність, нетактовність допускав голова райдержадміністрації. Усі посилалися на основний аргумент: очоливши адміністрацію, Василь Максим’юк привселюдно почав вимагати від працівників своєї установи, керівників прокуратури, міліції та інших поважних людей негайно сплатити борги за житлово-комунальні послуги, які сягали півтори тисячі гривень і більше. У той час уже позбавляли води лікарню, оскільки не було проплати за електроенергію. Особливо образились “силовики”, які почали, судячи з усього, шукати “слабке місце” в керівника. Як казав один начальник, хіба можна ось так рубати з плеча, коли ходиш по Локачах і з людьми треба здороватися? Кажуть, прокурор області Олексій Баганець також розгнівався, коли його не зустріли в Локачах — тоді він представляв нового прокурора (Максим’юк як депутат був на сесії обласної ради).
У той час Олексій Баганець вирішив показати, що він недаремно прийшов з Генеральної прокуратури. І треба віддати йому належне — це відчувалось у стосунках з облдержадміністрацією, коли заступника голови викликали на розмову повісткою. Різко погіршилися стосунки прокуратури з СБУ та міліцією. Думається, повідомлення з Локач про якісь порушення “недипломатичного” голови адміністрації були непоганим приводом для “розкручення” справи. Мабуть, це міг бути серйозний аргумент у розмові з облдержадміністрацією.
Знаючі люди розповідають, ніби остаточну крапку на кар’єрі керівника району поставила міліція. Коли в липні минулого року зібралися молоді люди з інших областей в Локачинському районі з цілком мирною метою — виявом протесту проти того, щоб українська сторона вибачилась перед поляками, то цей факт був поданий керівництву облдержадміністрації як потакання Максим’юка “деструктивним елементам”, у рядах яких є його друг. Заяву про відставку відразу було підписано.
Отже, мабуть, люди праві: якби Василь Максим’юк нікого не чіпав, не шукав бензину для потреб установи, то й досі б акуратно одержував зарплату і керував. Тим більше, що апарат був задоволений: при Максим’юку нарешті відремонтували приміщення райдержадміністрації, в якій вже дах протікав, як у поганенькій конюшні. Нарешті, і в районній бібліотеці перестали сидіти у валянках, з’явилась нова котельня в школі, благоустроїли меморіал.
Тяжку спадщину в районі залишили працівники львівського “Нафтогазбуду”, і голова кілька разів на місяць їздив у Львів та Київ, доки не було повернуто 600 тисяч гривень Локачам. Усі підтверджують, що голова тричі надавав лежачому інваліду службовий автомобіль для поїздок до лікарів у Київ, не відмовляв й іншим страждальцям у допомозі. Так, були порушення Бюджетного кодексу, але ж обласна держадміністрація в 2002 році профінансувала районну — лише на 60 відсотків. Наче на здоровий глузд правильно: “Позичу — віддам”.
Напевне, справді Василь Максим’юк виніс якісь уроки зі свого швидкого піднесення і такого ж стрімкого падіння. І все ж відчувається гіркота в його мові:
— Коли ми прийшли в Линів, там був повний розвал господарства. А вже незабаром зібрали більше тисячі тонн зерна, а для цього треба було понести великі затрати. Якби я працював у райагропостачі, то підприємство й досі процвітало б. І, до речі, усе зерно йшло на переробку і ми його реалізовували вдвічі дорожче. Помилка моя в тому, що я не підготував собі заміну.
І я не згоден, що пільговий кредит використовували не за призначенням. Райагропостач служив для товаровиробників усіх форм власності згідно із нашим статутом. Ми надавали людям добрива, насіння тощо, то хіба це використання кредиту не за призначенням?
Так, я заставляв працювати апарат адміністрації — спеціалісти не повинні сидіти в приміщенні, а шофери в карти грати. Я вважав, що якщо спеціаліст державної установи одержує регулярно зарплату, то повинен і розраховуватись за комунальні послуги. Порядок і дисципліна — це закон для держслужбовця. Чомусь з простими людьми у мене проблем не виникало... А щодо підприємницької діяльності, то практично я не втручаюся у справи дружини, хоча сім’я і я до отримання роботи жили на її заробітки. Історія з обшуком була страшним ударом для мене. І я радий, що багато рядових людей у ті важкі часи мене морально підтримували.
Олександр НАГОРНИЙ.
P. S. Редакція охоче опублікує розповіді, відгуки наших читачів про стиль роботи керівників, про їх непрості “номенклатурні” стосунки у нинішніх економічно-правових умовах, про ті життєві уроки, які їм підносить доля.