Вчора в одному із луцьких магазинів, які торгують насінням і засобами захисту рослин, біля прилавка із широким вибором інсектицидів, гербіцидів та іншої хімії почула розмову молодого продавця із жінкою середніх літ...
Вчора в одному із луцьких магазинів, які торгують насінням і засобами захисту рослин, біля прилавка із широким вибором інсектицидів, гербіцидів та іншої хімії почула розмову молодого продавця із жінкою середніх літ.
Та цікавилася, чим би знищити бур’яни на її шести сотках, та так, щоб раз і назавжди. Продавщиця-консультант із посмішкою вказала на... сапку. І щиро мовила, забувши, либонь, про втрачену виручку: – Ну навіщо ж труїти землю, себе і своїх рідних? На шести сотках ви дасте раду бур’янам сапкою. І будете їсти чисту продукцію. Хотілося подякувати продавцю за таку позицію. Інша на її місці поквапилася б «всучити» найдорожчий гербіцид. Ця ж пам’ятала, що передусім вона – людина, а тоді вже – продавець. А ще подумалось: те, що мало б бути нормою нашого життя, все частіше переходить у розряд винятків, які, відтак, впадають у вічі, зачіпають душу.
