О ЧАСИ, О ЗВИЧАЇ: справляти нужду прилюдно – мода чи необхідність?

Весняне надвечір’я. До сутінків ще далеко. Попереду вулицею Кравчука йде веселий гурт старшокласників: четверо хлопців і дві дівчинки. Раптом один із підлітків перескочив через невисокий парканчик, за яким сусідка облаштувала квітник, і біля стіни будинку на очах своїх ровесників та інших перехожих, не ховаючись, почав, як мовиться, справляти малу нужду. Вразило те, що його супутники ніяк не прореагували на це дрібне хуліганство, наче така поведінка є нормою.

Утім, не буду в черговий раз моралізувати про невихованість, нікчемність підростаючого покоління. Вони виростають і стають такими, якими дозволяє їм бути оточення, суспільство.
Я про тих, які, потрапивши у чуже місто, хотіли б залишатися людьми, але... Що б ви, шановні лучани, наприклад, відповіли на делікатне запитання перехожого: «Де тут у вас поблизу громадський туалет?». Ото ж бо й воно! Якщо наша влада й надалі так дбатиме про людей, то справляти нужду прилюдно (і дня не минає, щоб не стати свідком подібного) стане необхідністю, наче у собак-безхатченків.
Свого часу була подивована, як просто ця делікатна проблема вирішена у Лондоні. При необхідності будь-яка людина може скористатися туалетом найближчого пабу, ресторану чи готелю. І її ніхто не шарпає за поли і не стає на дорозі з грізним запитанням: «Куди?!».