Зранку у маршрутці поряд плюхнувся чолов’яга років 45 із виразним запахом перегару. Розмовляв по телефону, вочевидь, із сестрою чи іншою родичкою. Спочатку повідомив, що ходив до сповіді, що має багато роботи у зв’язку із наближенням свята, а далі почав жалітися на матір, яка все забуває, чим його постійно нервує...
Зранку у маршрутці поряд плюхнувся чолов’яга років 45 із виразним запахом перегару. Розмовляв по телефону, вочевидь, із сестрою чи іншою родичкою. Спочатку повідомив, що ходив до сповіді, що має багато роботи у зв’язку із наближенням свята, а далі почав жалітися на матір, яка все забуває, чим його постійно нервує.
То десь поклала цукор, а звинуватила сина, що, мабуть, з’їв. То 200 гривень сама ж заховала, а потім подумала, що їх украв родич, який у них ночував. Тому «тисла» на сина, щоб той поїхав і перевірив кишені: доки гість не встиг гроші розтратити. На щастя, вони знайшлися раніше, ніж родичі почали з’ясовувати стосунки. «Вона мене так достала, що хотів побити їй морду» — це найпристойніше, що син висловлював про матір на всю маршрутку. Цікаво, а що ж він говорив у церкві на сповіді? Невже не розуміє, що старість — таки ж не радість, і переважна більшість літніх людей стають забудькуватими. Це й на нього, вочевидь, чекає. А тому слід бути терплячішим і толерантнішим, а надто — коли йдеться про найріднішу людину. Мимоволі слухаючи ці «синівські одкровення», пригадала слова одного мудрого сільського чоловіка: «Церква є. Віри у людей нема».
