Дзвінки й запитання лучан саме в цю пору повторюються із завидною постійністю: чому весна минає, а біля Палацу урочистих подій так і не посадили жодної квіточки? Адже, на думку наших читачів, саме там — обличчя нашого міста, бо на весілля приїжджають і з найдальших країв. І, можливо, це буде перше і єдине знайомство з Луцьком...
Дзвінки й запитання лучан саме в цю пору повторюються із завидною постійністю: чому весна минає, а біля Палацу урочистих подій так і не посадили жодної квіточки? Адже, на думку наших читачів, саме там — обличчя нашого міста, бо на весілля приїжджають і з найдальших країв. І, можливо, це буде перше і єдине знайомство з Луцьком.
Тему цю на сторінках газети ми порушували вже не раз. Але, на жаль, міняються кольори влади, міняються міські голови, тільки біля Палацу урочистих подій нічого не міняється. Клумби, де колись, пригадується, таки росли квіти, щоб не муляли очей, засіяли травою. Одна читачка запропонувала: якщо місто таке бідне і не має грошей, щоб посадити тут квіти, то хай із молодят за реєстрацію шлюбу беруть на кілька гривень більше, але гроші ці контрольовано використовують на благоустрій біля палацу. Може, пропозиція не позбавлена сенсу? Спостерігаючи за цією ситуацією, пригадалася мені поїздка до Саратова. Я запитала у знайомих, які жили на околиці у приватному секторі, чому у них біля будинку нема жодної квітки? «Дак не растут, их же поливать надо». На зауваження, що у сусідів бачила непоганий квітник, моя співрозмовниця довірливо повідомила: «Дак там же хохол живет!». Тепер думаю, що чутки про нашу працьовитість і любов до квітів дещо перебільшені.
