До початку робочого дня була ще година, а телефон у редакційному кабінеті не вгавав:
— Я не знаю, чи за адресою звертаюся, але може ви підкажете телефон Товариства анонімних алкоголіків, — благав розпачливий жіночий голос. — Бо я вже не знаю, де шукати рятунку. Знаєте, все можна витерпіти, пережити — голод, холод, розруху, але не пияка в хаті...
До початку робочого дня була ще година, а телефон у редакційному кабінеті не вгавав: — Я не знаю, чи за адресою звертаюся, але може ви підкажете телефон Товариства анонімних алкоголіків, — благав розпачливий жіночий голос. — Бо я вже не знаю, де шукати рятунку. Знаєте, все можна витерпіти, пережити — голод, холод, розруху, але не пияка в хаті. Я не маю спокою ні вдень, ні вночі, стало боліти серце, не сплю ночами, а він — хуже звіра. Порозганяв дітей із дому — середній син з ним не спілкується, доньку, яка навчається в університеті, має за ніщо, про себе я вже мовчу. Матюки, скандали, руки простягає... Ой, нащо я вам усе те розказую? Але я вже не можу це в собі носити... Чим можна допомогти нашій читачці з Іванич? Товариство анонімних алкоголіків, яке діє в Луцьку, порятує хіба що у випадку, якщо чоловік сам, добровільно захоче позбутися згубної звички. Силоміць, наче бичка на ярмарок, його туди не приведеш. Він же, як розповіла моя співрозмовниця, алкоголіком себе не вважає, мовляв, покину пити, як тільки захочу. Але чомусь ні сльози й благання найближчих, найрідніших людей — дружини й дітей, ні проблеми зі здоров’ям, ні перспективи руйнування сім’ї, ні осуд оточуючих такого бажання не викликають. То що ж має трапитися, щоб 49-річний алкоголік визнав себе залежним від «зеленого змія»?!
