НЕВЖЕ НОВОВОЛИНСЬКУ НЕ ПОТРІБНА ФАБРИКА?

Проблема безробіття у Нововолинську в зв’язку із закриттям шахт стоїть дуже гостро. Включившись у реалізацію програми по створенню робочих місць, мале підприємство «Модуль» розпочало будівництво флексографічної фабрики. Але на самому початку виникли серйозні труднощі. Які причини цього? Про це розмова нашого кореспондента з директором малого підприємства «Модуль» Віктором Литвинюком.

- Зовсім недавно до нас надійшли кошти на продовження будівництва флексографічної фабрики, яка була передбачена у соціальній програмі, прийнятій Кабміном у зв’язку з закриттям у нашому місті чотирьох шахт, — розпочав розмову Віктор Литвинюк. — Прикро лише, що ці гроші — один мільйон 30 тисяч гривень отримали так пізно, тобто, у пору, коли будівельно-монтажні роботи вести проблематично. Тим більш прикро, що майже півроку вони пролежали на рахунку управління економіки облдержадміністрації. Протягом цього періоду я неодноразово звертався до відповідальних працівників виконавчої влади, намагаючись переконати останніх у доцільності використання виділених коштів у літній період.
— Вікторе Петровичу, доводилось чути, що виною цьому було якраз те, що ви вчасно не оформили і не представили необхідних документів.
— Справді, на перший погляд, можна було все розцінити і так. Але проблема полягала ось у чому. Мені пропонували оформити ці гроші як кредит під відповідні проценти. Але вважав і вважаю це неприйнятним. Адже державна програма повинна виконуватись за державні гроші. Інша справа, що я, як приватна особа, погодився підставити своє плече під її виконання. Тому не оформляв документів на запропонований мені кредит. Врешті через нашого депутата Сергія Слабенка звернувся з листом-запитанням до прем’єр-міністра Віктора Януковича. І невдовзі отримав відповідь за підписом першого заступника міністра економіки Вощевського, де чорним по білому написано, що гроші під державні програми виділяються на безповоротній основі. І лише після того, як лист представив в управління економіки облдержадміністрації, гроші надійшли на наш рахунок.
— Для того, аби флексографічна фабрика, на яку дуже чекає селище Жовтневе, почала працювати, потрібно близько 14 мільйонів гривень. Затрачено ж на неї менше трьох мільйонів.
— Торік сесія обласної ради затвердила на її будівництво три мільйони гривень. Однак ця сума була перерозподілена і в результаті зменшена майже в три рази. Я особисто ціную нелегку працю шахтаря, але направляти гроші на створення нових робочих місць під землею — це попросту їх закопувати, продовжувати агонію вугільних підприємств. Замість того, аби створювати для тих же шахтарів і їхніх дітей сучасні підприємства, які б працювали на місто, за чиїмось, на мою думку, не зовсім мудрим рішенням, вони «йдуть» на шахти, які не сьогодні-завтра позакриваються. Таким чином вугільні підприємства вже отримали близько 9 мільйонів гривень, за які б можна було вже побудувати фабрику. При тому кількість працюючих на шахтах зменшилась, впав і видобуток вугілля. А за розрахунками фахівців, за п’ять років її роботи державі було б повернуто у три рази більшу суму від тієї, яка затрачена на її будівництво.
— У Нововолинську, як відомо, діє зона пріоритетного розвитку, і небезуспішно, бо завдяки їй вдалось створити чимало нових виробництв, реалізувавши інвестиційні проекти. Це й стало своєрідною альтернативою закритим шахтам.
— Так, але на шахтах трудились тисячі, а на цих підприємствах отримали роботу далеко не всі бажаючі. А взяти офіційну і неофіційну статистику — скільки колишніх шахтарів батракують за кордоном, не знайшовши застосування власній робочій силі у рідному місті? Якщо брати селище Жовтневе, то не хотілось, аби воно йшло «луганським» шляхом, де дво- і трикімнатні квартири продаються за безцінь, а вулиці стають безлюдними. А наше селище якраз залишилось наодинці з подібними проблемами. Зараз, до речі, у Жовтневому народжується у три рази менше, ніж помирає. Сумний симптом...
— Маємо на місці створену дирекцію з ліквідації підприємств вугільної промисловості, яка повинна дбати і про соціальний захист звільнених у процесі ліквідації шахтарів. Є позитивні приклади сусідів...
— Про це якраз я й хотів повесту мову. Неодноразово порушував питання це на рівні керівників облдержадміністрації. У Червонограді Львівської області, де закрилось лише дві шахти, збудовано велику меблеву фабрику. У них для створення нових робочих місць на поверхні затрачено шість мільйонів гривень, під землею — півтора. А у нас чомусь співвідношення виглядає навпаки: 3,5 млн. гривень проти 9. Не можна закривати дірки на шахтах за рахунок майбутнього дітей тих же шахтарів. Куди вони підуть завтра? Чомусь керівників у високих кріслах це болить менше всього. А нація деградує — і це вже страшно. Бо більш ніж впевнений, що тих, хто покинув країну з метою заробітку, повернути сюди непросто. У Нововолинську лише зараз підприємство «БРВ—Україна» почало випускати меблі, давши роботу кільком сотням працівників. А досі за передбачені на соціальні програми кошти можна було б зробити багато. Однак, очевидно, простіше дати на шахти, аби продовжити трохи їхнє життя, ніж дивитись на перспективу... Наша держава не настільки ж багата, аби так неефективно використовувати кошти.
— Вікторе Петровичу, все ж виділені кошти дали змогу вам розпочати роботи, з’явились надії на те, що фабрика незабаром буде.
— На жаль, про закінчення говорити ще рано, бо за ці кошти не зможемо навіть виконати усі загальнобудівельні роботи, після яких могли б вже монтувати обладнання. Похвалюсь, що маємо тверду домовленість з компаніями, які б нам дали його в лізинг. Плануємо завершити підготовку головного виробничого корпусу для прийому обладнання, виготовлення фундаментів і завезення туди ліній. Вже зараз приступаємо до виготовлення чорнової підлоги і підготовки під лінію по виробництву гофрокартону. Старатимемось пошвидше закрити корпус металоконструкціями, виготовити усі вікна і двері, аби у разі погіршення кліматичних умов можна було працювати всередині приміщення. Задіяні будуть на цих роботах близько тридцяти чоловік з ТзОВ «Західбудпром» з Нововолинська та СУ-39 з Луцька. Хвилююсь лише, що не встигнемо за короткий проміжок часу освоїти ці кошти.
— Яка ж все-таки перспектива у флексографічної фабрики?
— За умови нормального фінансування до кінця 2004 року могли б почати виробництво. Хоча якщо й не отримаємо запланованих 3,4 мільйона гривень, не сидітимемо, склавши руки. Бо маємо напрацювання стосовно того, як скористатися кредитами, аби виконати те, за що взялись.
— Знаю, що МП «Модуль» займалось будівництвом соціальних об’єктів і житла, здали у минулому році перший у місті будинок-довгобуд з індивідуальним опаленням. Чи продовжуєте цю роботу?
— На жаль, ні. Бо не відчуваємо підтримки влади, яку б хотілось мати. Але це — тема окремої розмови. Хоча, якщо коротко, то мені дуже болить, що молоде місто Нововолинськ майже не будується. Тиснуть і морально недобудовані «коробки». Чому б нам не перейняти досвід міст Володимира-Волинського, Червонограда? На мою думку, ведення капітального будівництва — одна з найважливіших проблем для міста.
Алла ЛІСОВА.