Зателефонував наш читач і автор із понад 50-річним стажем, директор і творець Торчинського історико-краєзнавчого музею Григорій Гуртовий. У голосі 86-річного ветерана звучав справжній відчай...
Зателефонував наш читач і автор із понад 50-річним стажем, директор і творець Торчинського історико-краєзнавчого музею Григорій Гуртовий. У голосі 86-річного ветерана звучав справжній відчай.
Щиро хотів, але не може допомогти своєму землякові, ветеранові війни і праці, який 16-річним у 1944 році став сапером, розміновував Торчин, Луцький і Локачинський райони. Одного разу сталося лихо: міна, яка вибухнула, пошкодила ноги, нижню частину тіла. Підлікувавшись, чоловік одружився. Знаючи, що власних дітей у нього бути не може, не противився, що дружина народила двох дочок. Чоловік працював, не раз був на районній дошці пошани, як міг, дбав про сім’ю. А на старості виявився не потрібним ні дружині, ні дочкам. Вік і хвороби здолали, не може дати собі ради, хоч має пенсію понад тисячу гривень. Проситься у дім престарілих, а його не беруть. Мовляв, законодавство не дозволяє, бо маєш сім’ю, дітей. А що ситуація особлива – нікого не обходить. До Григорія Олександровича ветеран звернувся, бо колись той писав про нього в газету, фото зберігає у музеї. Гуртовий «стукав» в усі інстанції – у соціальні служби, до голів райдержадміністрації та райради. Відповідь одна: законодавство не дозволяє. – А як же закони людяності?! – хочеться запитати разом із Гуртовим. Прізвища ветерана з етичних міркувань не називаємо, але повідомимо тим, хто захоче йому допомогти.
