Саме через стільки часу зустрілися нещодавно випускники 1966 року Маневицької СШ № 1. Тож не дивно, що дехто одразу й не впізнавав своїх однокласників. А приїхали вони, незважаючи на поважний уже вік і проблеми зі здоров’ям, із різних кінців колишнього Союзу...
Саме через стільки часу зустрілися нещодавно випускники 1966 року Маневицької СШ № 1. Тож не дивно, що дехто одразу й не впізнавав своїх однокласників. А приїхали вони, незважаючи на поважний уже вік і проблеми зі здоров’ям, із різних кінців колишнього Союзу.
Так, Олександр Романік як керівник будівельних студзагонів Волині, а потім і України, 26 років працював на Байкало-Амурській магістралі, а нині проживає в Іркутській області. Усіх зачарувала розповідь про Сибір, тайгу, її людей, а ще приємно вразило те, що розмовляє Сашко чистою, барвистою українською мовою. Володимир Романюк із дружиною приїхали з далекої Удмуртії, де у них уже підростають внуки, але дороги на рідну Волинь не забувають. А ще доля порозкидала випускників, а їх того року було чотири класи (по два десяті та одинадцяті) у Вірменію, Москву, Київ, Кіровоград, Кривий Ріг, Кузнецовськ... Усіх гостей гостинно прийняв директор школи Віктор Гаврилюк, розповів про навчальний заклад, його випускників, показав чудовий шкільний музей. Особливо зворушливим було побачення з Уляною Іванівною Смічик та Анатолієм Івановичем Михайлюком, незабутніми вчителями, які пам’ятають усіх цих поважних людей за шкільними партами. А подбав про те, щоб ця зворушлива зустріч відбулася, оргкомітет у складі Валерія Долі, Володимира Горайчука та автора цих рядків, колишнього старости класу Миколи Мельника.
