«Києве, заговори до мене українською»,— думалося впродовж усього півторамісячного стажування у столиці...
«Києве, заговори до мене українською»,— думалося впродовж усього півторамісячного стажування у столиці.
Коли на вулицях міста чула рідну мову, мимохіть оберталася вслід незнайомим україномовним людям, бо не так уже їх було і багато. У столичному кафе запитала офіціанта, який говорив «на общєпанятном», чи не вимагають від них спілкуватися з клієнтами українською? Той здивовано знизав плечима: подібних вимог не ставлять. Неприємна історія мала продовження і в Луцьку: продавець-консультант заговорив російською. Коли ж попросила розмовляти українською, здивовано зиркнув на колегу за прилавком, але прохання таки виконав, вочевидь «клієнт завжди правий». Закон «Про мови в Українській РСР» і Закон України «Про захист прав споживачів» дає право клієнту вимагати української мови у сфері обслуговування. От тільки чи то через нестачу часу, чи через патологічну байдужість вважаємо за краще змовчати, ніж постояти за своє, національне, обурюється молода журналістка Ярослава Тимощук.
