Модно одягнена пані зайшла до редакційного кабінету і поклала переді мною блакитну папку...
Модно одягнена пані зайшла до редакційного кабінету і поклала переді мною блакитну папку.
— Я пишу гуморески і хочу, щоб ваша газета їх надрукувала. Моїм зауваженням, що сьогодні у нас газетний день, і я мушу займатися своїми безпосередніми обов’язками, а гуморески матиму час прочитати хіба що пізно ввечері, була вельми невдоволена, та врешті погодилася дочекатися мого дзвінка. На запитання «Хто ви за професією» з погордою відповіла: «Бізнесмен». Гуморески я прочитала наступного дня і була розчарована і прикро вражена не так відсутністю таланту (ну, не дав Бог і нічого з цим не вдієш), як дрімучим незнанням елементарних правил орфографії та пунктуації. В одній із «гуморесок» прочитала навіть, що лінолеум «розтелили» замість «розстелили». Чим не привід для гуморески? Розтелюються у нас корови... Але з авторкою намагалася розмовляти толерантно, спробувавши пояснити їй, що творіння її ще дуже недосконалі, аби бути надрукованими в газеті. Натомість почула: — Та я 150 гуморесок написала і вже книжку видаю! Що ви мені про якісь коми і помилки! Це не моя справа, є люди, які на те вчилися, я їм плачу — вони виправляють. А моя справа — творити! І взагалі — ваша газета старомодна і нецікава, а у вашій рубриці нема чого читати! Бідна література, творці якої вважатимуть, що граматика і пунктуація — то не їх справа!
