УРОКИ ФРАНЦУЗЬКОЇ

Нещодавно у Луцьку побував учитель французької мови і літератури Жан-Клод Дельфорш із міста Ліль. Читав лекції студентам, проводив уроки у школах і гімназіях.

— Месьє Жан-Клод, що спонукало вас приїхати в Україну і саме до Луцька?
— Я є членом асоціації GREF (викладачі французької мови без кордонів). Її представники знаходяться у багатьох країнах різних континентів, досліджують необхідність вивчення там французької мови і надають практичну допомогу викладачам університетів, коледжів, шкіл.
Я отримав запрошення від посольства Франції й України, а Луцьк — це вже мій особистий вибір.
— Що вас у Луцьку найбільше порадувало, а що розчарувало?
— Я отримав велику втіху від спілкування із викладачами і студентами Волинського державного університету. Багато дізнався про історичне минуле України, сучасне життя і проблеми. А зі своїми співрозмовниками ділився інформацією про Францію.
Мені сподобався Луцьк — гарне, комфортне місто з чудовими парком, замком. Тут гармонійно поєднуються старовина і сучасність. Прийшлась до смаку і волинська кухня.
Але мене вразило, що в багатьох українців якісь стомлені, засмучені, стурбовані обличчя. На них можна побачити печать нелегкого життя. Навіть у магазинах, крамницях рідко посміхаються. Та коли ближче починаєш знайомитися з вашими людьми, починаєш розуміти, які вони напрочуд приємні, милі та щирі.
— Цікаво «розкрити» і вас. Розкажіть про себе.
— Бути учителем сучасної французької мови і літератури означає завжди залишатися патріотом своєї країни, багато працювати, розмірковувати. Я люблю свою професію ще й за те, що часто доводиться зустрічатися з молоддю. І сам стаєш молодшим.
Народився на півночі Франції, за 30 кілометрів від міста Ліль. Навчався в тамтешньому університеті. Одружений з уродженкою Британії. Маємо двох синів. Один з них також уже одружений, але дітей не мають, тому удочерили китаянку. Син займається комерцією на великому підприємстві у Тулузі.
— Чи знайшли ви друзів у нашому місті, чиї адреси занесли до свого записника?
— Моє перебування в Україні було недовгим. Вільного часу для знайомств було обмаль, зате мав багато роботи. А ще на заваді був мовний бар’єр. І все ж під час зустрічей у луцьких школах №№ 2,3,11,18, у Волинському державному університеті зустрів чимало колег-однодумців.
— Чи хотіли б ще колись приїхати до Луцька?
— Це залежить не тільки від мене, а й від посольства Франції в Україні. Такі поїздки передбачаються щороку, та вони не оплачуються.
— Де ви побували раніше з подібними місіями?
— Доводилось попрацювати у відірваному від цивілізації племені в Сенегалі, у Лівані, в Іраці вже під час війни з Америкою. Мрію ще поїхати в Єрусалим.
— Чи знаходите ви у своїй роботі вчителя французької відпочинок для душі?
— Моя професія — це моє покликання. Люблю спілкуватися з людьми, пізнавати світ і давати щось натомість, може, навіть деколи без ніякої матеріальної винагороди. Я уже на пенсії, але вдома не сидиться.
З гостем із Франції спілкувався Ігор КРЕЩУК.