Цій сімейній реліквії вже 96 років. Завжди, коли я їду київським поїздом, стаю біля вікна на маленькій станції «Майдан-Вила»...
Цій сімейній реліквії вже 96 років. Завжди, коли я їду київським поїздом, стаю біля вікна на маленькій станції «Майдан-Вила»
Олексій ПОЛІЩУК
Саме сюди у 1915 році виселили маму з родиною, а також усіх, хто проживав на австрійсько-російському кордоні. Біженців розмістити в хатах німців, яких російська влада виселяла вглиб країни. Мамі з батьками, трьома сестрами і малим братом дістався хутір Дерманка, біля батьківщини Уласа Самчука. Двох старших братів мобілізували в діючу армію. А всім жінкам-біженцям організували безплатний проїзд залізницею на молебень «Во славу русского воинства» до Києво-Печерської лаври. Після богослужіння кожному учаснику вручили сувенір - пляшку, всередину якої вставлені маленька іконка, а з іншого боку - зображення хреста на фоні забитої дошками домівки (на фото), а також по торбині з цукром і гречаною крупою. З цією сімейною реліквією родина не розлучалася в будь-якій життєвій ситуації. - Чого тільки ми не побачили за час евакуації, - згадувала мама. - Приходили то петлюрівці, то гетьманці, то махновці. Незрозумілі селянам були українські січовики. Навіть коли бачили вбитого воїна Української Галицької армії, котрий був одягнений у сіро-зелену австрійську форму у мазепинці з тризубом, то говорили: - Так тобі й треба, австріяко! Одурманені селяни чекали повернення «старого режиму», а дочекалися більшовиків. Отоді почали вже справді щось розуміти і зітхати, що, може, «австріяки» несли волю.
