Генеральний директор ВАТ «ЛПЗ» Володимир Цибульський і директор з фінансів, персоналу, інформаційних систем Матс Робертссон розповідають про здобутки і перспективи підприємства.
Генеральний директор ВАТ «ЛПЗ» Володимир Цибульський і директор з фінансів, персоналу, інформаційних систем та корпоративних прав Матс Робертссон розповідають про здобутки і перспективи підприємства.
ЧЕСНА КОНКУРЕНЦІЯ НА РОСІЙСЬКОМУ РИНКУ — Володимире Івановичу, яким був для вашого підприємства минулий рік? — Рада директорів вважає, що відколи ми знаходимося у складі корпорації SKF, він був найбільш успішним у діяльності підприємства. Обсяг продажу продукції зріс порівняно з попереднім роком більш як на 34 відсотки. Значно змінилася географія продажу. Якщо в 2002 році частка продукції, що поставлялася на західний ринок, становила 38,8 відсотка, то в минулому більш ніж 50 відсотків. В основному це продаж підприємствам корпорації SKF. Цей ринок для нас прибутковіший. Збільшуються обсяги поставок як підшипників, так і їх компонентів. І якщо три роки тому ми починали з ковальських заготовок, то сьогодні поставляємо як мінімум точені кільця, частина яких з попередньою шліфовкою. Ступінь довіри до якості нашої продукції значно зріс. — Пригадую, що ви раніше говорили про жорстку конкуренцію на російському ринку. Що змінилося у взаємовідносинах? — У липні 2003 року завершилося спеціальне розслідування міністерства економічного розвитку Російської Федерації щодо поставок в країну підшипників, в тому числі і нашим заводом, ініційоване групою підприємств-конкурентів, яке тривало два роки. Росіяни дійшли висновку: з нашого боку чесна конкуренція. Ми не просто зберегли свої позиції в жорсткому суперництві, але й на чотири відсотки збільшили продаж своєї продукції. Вперше за останні роки зріс продаж підшипників в Україні. Сподіваємося, що буде підтримана інвестиційна програма ЛуАЗу і ми будемо співпрацювати і з автозаводцями. — ВАТ «ЛПЗ», експортуючи продукцію, увесь час мало труднощі з поверненням ПДВ. — Ці проблеми як були, так і залишаються. Хоча керівництво обласної податкової адміністрації з розумінням ставиться до наших бід. Ми відчували його підтримку. В зв’язку з прийняттям Закону про бюджет на 2004 рік заборгованість, яка виникла з поверненням ПДВ на 1 листопада 2003 року і не повернута до 1 січня, реструктуризована, а це більш як три мільйони гривень. Ми повинні отримати державні облігації, які протягом 5 років в рівних долях будуть погашатися. — Після приходу нових власників відбулося значне скорочення працівників. А які зараз спостерігаються тенденції? — Чисельність працівників в останні роки збільшилася десь на 200 чоловік і в штаті зараз — 1536 осіб. На базі наших цехів утворилися підприємства, які забезпечують технологічний процес. Тому фактично кількість працівників, котрі отримують від нас зарплату і послуги, які оплачуються ЛПЗ, майже 2400. Бізнес-планом на 2004 рік передбачено довести середній рівень зарплати за рахунок збільшення обсягів виробництва та підвищення тарифних ставок до 902 гривень (в грудні 2003 року вона становила 780 грн.). Дбаємо про умови праці та побут робітників. Обладнуємо кімнати з сучасним дизайном для прийому їжі, здешевили харчування в їдальні за рахунок доплат адміністрації заводу, орендуємо тролейбус для робітників, які працюють в другу зміну, за рахунок підприємства забезпечили освітлення території від заводу аж до житлового масиву. Я вже не говорю про те, наскільки невпізнанно поліпшилися умови праці в цехах. Нічого подібного на інших машинобудівних під-при-ємствах області немає. — У нашій газеті було опубліковано оголошення про те, що корпорація SKF викуповує всі акції у фізичних і юридичних осіб. Чим це викликано? — В останні роки немало акціонерів-пенсіонерів нарікали, що від акцій немає віддачі. У власника заводу сконцентровано майже 96 відсотків акцій. Зароблені кошти спрямовуються на розвиток виробництва. Власник не буде підтримувати ідею виплати дивідендів, інакше майже всі виділені кошти підуть в Швецію. В Україні не існує фондового ринку. Наші акції нічого не варті, якщо їх виставити на ринок. Тому ми постійно зверталися до корпорації SKF, аби виділити кошти для закупівлі акцій від фізичних осіб, номінальна вартість кожної — 25 копійок. І, нарешті, нам вдалося переконати шведів, що це сприятиме іміджу підприємства.
ЧОМУ КОРПОРАЦІЯ ВИКУПОВУЄ ВСІ АКЦІЇ? — Пане Робертссон, ще й досі наші читачі запитують, чому корпорація SKF вирішила купити Луцький підшипниковий завод і тепер вкладає у виробництво значні кошти. Яку економічну вигоду мають власники? — Однією з причин купівлі підприємства, незважаючи на великі затрати, було завоювання ринку в східній Європі, аби збільшити на ньому свою частину продукції. Ми й раніше працювали в цьому регіоні, але для підвищення конкурентоспроможності потрібно було підприємство, яке б знаходилося на території однієї з цих держав. При укладенні договору з урядом України була домовленість про вкладення певної суми інвестицій. Ми викупили акції у фізичних осіб, придбали пакет, який був у держави, і ця сума становила приблизно 12 млн. доларів. Безпосередньо у виробництво було вкладено 16,2 млн. доларів. Нині якість продукції ВАТ «ЛПЗ» є однією з найкращих на східному ринку. Особливо важливо, що ми є надійним постачальником. Отже, якість та надійність в роботі — наші козирі. Я вважаю, що лучанам теж вигідно мати на своїй території стабільне підприємство. Адже в 2003 році завод перерахував до місцевого бюджету близько 5 млн. гривень і більше 4,5 млн. — до пенсійного фонду. У Німеччині ми скоротили частину працівників на підшипникових заводах та перемістили виробництво компонентів та точених кілець на ЛПЗ. Таким чином, підприємство у Луцьку стало ключовим постачальником компонентів для заводів SKF. — Хотілося б дізнатися, так би мовити, з перших уст, що спонукало власників викуповувати акції на нинішньому етапі? — З самого початку ми хотіли викупити якнайбільше акцій. Але, мабуть, тоді існували якісь об’єктивні і суб’єктивні причини, бо не всі люди побажали продати свої акції. Та в останні роки чимало акціонерів зверталися до адміністрації, щоб цінні папери викупили. Були тривалі переговори з керівництвом компанії SKF про виділення коштів для їх закупівлі. Зрештою, власники корпорації погодилися. У фізичних осіб залишилося акцій на мільйон 300 тисяч гривень. — Оскільки на ринку за ці акції, певне, не дадуть ні копійки, то чи не слід розцінювати це рішення як благодійність власників корпорації? — Я б не вважав це благодійністю. Ми ввійшли в становище людей, які мають на руках акції і єдиним покупцем їх може бути SKF. Можливо, справді, вони не мали можливості продати кілька років тому ці акції і буде справедливо, що їм ще раз це запропонували. Хоча мене дивує, коли, як мені говорять, дехто вбачає в цьому рішенні якийсь підступ. — Мабуть, деякі пенсіонери захочуть притримати акції в надії на майбутні великі дивіденди. Що б ви їм порадили? — Ми намагаємося все робити, щоб підприємство стало прибутковим. Але, незважаючи на наші зусилля і поліпшення фінансового стану, ми не маємо змоги виплачувати дивіденди, всі сьогоднішні та майбутні прибутки підуть на розвиток заводу. Тож ми хочемо, щоб люди зараз скористалися можливістю поліпшити свій добробут. — Однак деякі колишні працівники заводу, які володіють акціями, знаходяться за кордоном на заробітках. Чи зможуть вони їх продати? — З самого початку ми визначили, що цей період триватиме два-три місяці — десь до середини березня. Але якщо виникнуть якісь об’єктивні причини в акціонерів, то вони будуть розглянуті і по можливості враховані в зв’язку з ситуацією. — Пане Робертссон, з точки зору корпорації SKF, які перспективи має луцьке виробництво? — Перспективи підприємства дуже добрі. Ми збільшуємо обсяг продукції, постійно поліпшуємо її якість, створюємо кращі умови праці для робітників. На жаль, однією з причин, що найбільше стримує розвиток виробництва, є несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість. Мені, як не громадянину України, важко зрозуміти, чому складається така ситуація, яка перешкоджає бізнесу. Ми вклали великі кошти у це підприємство — виплатили борги працівникам, погасили податки і тепер, експортуючи продукцію, маємо чимало надходжень у валюті. І несправедливо, коли так карає держава підприємство, котре стабільно працює. Якщо ця проблема не буде вирішена в Україні, то це негативно позначиться на бізнесі. Адже загальна заборгованість по виплаті ПДВ підприємству зараз становить шість мільйонів гривень. Місцева виконавча влада намагається нам допомогти, але потрібні зусилля як законодавчої, так і виконавчої з центру. Взяв інтерв’ю Олександр НАГОРНИЙ.
