До редакційного кабінету несміливо зайшла літня жінка і зі словами «Я заплачу!» простягнула аркушик паперу, на якому було написано: «Щиро вдячна незнайомому молодому чоловікові, який у середу, 14 грудня, після обіду викликав «швидку допомогу» моєму чоловікові. Йому стало погано і він упав на зупинці у 33-му кварталі в Луцьку. Дякую і персоналу «швидкої». Дружина потерпілого»...
До редакційного кабінету несміливо зайшла літня жінка і зі словами «Я заплачу!» простягнула аркушик паперу, на якому було написано: «Щиро вдячна незнайомому молодому чоловікові, який у середу, 14 грудня, після обіду викликав «швидку допомогу» моєму чоловікові. Йому стало погано і він упав на зупинці у 33-му кварталі в Луцьку. Дякую і персоналу «швидкої». Дружина потерпілого».
На словах додала, що чоловік уже переніс інсульт і вона не дозволяла йому виходити з дому без супроводу, але хіба ж ті чоловіки послухають... Я пообіцяла, що надрукуємо її подяку безкоштовно, хоча, за великим рахунком, юнак зробив те, що мала б зробити кожна порядна людина. На що моя співрозмовниця оповіла цілу історію про доньку своєї знайомої, яка, зламавши ногу, кілька годин провела на зупинці, бо ніхто не спромігся на «подвиг» порядності. Попросила «дружину потерпілого» назватися, але вона категорично відмовилася публікувати в газеті бодай ім’я, бо воно доволі рідкісне, а жінка колись була добре відома у спортивних колах. Нині ж не хоче ні співчуття, ні спогадів про колишню славу. Відмовилася й від запропонованого інтерв’ю. Просто хоче, щоб той молодий чоловік довідався, що вона йому щиро вдячна.
