Хоронити біля смітника та скотомогильника є святотатством, але у Шацькому районі чиновники і слухати не хочуть громадськість
Хоронити біля смітника та скотомогильника є святотатством, але у Шацькому районі чиновники і слухати не хочуть громадськість Представники влади у цьому озерному краю вже й не згадають, кому з них першому прийшла в голову думка побудувати за Шацьком нове кладовище... на піщаному кар’єрі, біля несанкціонованого смітника та скотомогильника. Відомо лише, що до складу спеціально створеної комісії, яка визначила ділянку під захоронення саме в урочищі “Карасинська гора”, входили працівники районної та селищної рад, лісгоспу, санепідемстанції та інвентарбюро. Як стверджує Шацький селищний голова Віктор Сорока, площу виїжджали подивитися навіть представники обласної санітарно-епідеміологічної служби. Спеціалісти стверджують, що при виборі ділянки під кладовище враховувались відстані до озер, існуючої та перспективної забудови селища, близькість до поверхні ґрунтових вод. Тому вибір припав на Карасинську гору. – Фахівці знайшли місце, яке хоч і не задовольняє людей, але відповідає санітарним та екологічним вимогам, — констатує спірне волевиявлення комісії голова Шацької райдержадміністрації Володимир Найда. Важко погодитись із тими шанованими спеціалістами, які примудрилися відвести під кладовище земельну ділянку площею півгектара не де-небудь, а на горі сипучого будівельного піску, висотою до чотирьох метрів. Місцеві жителі переконували мене, що могилу тут викопати практично неможливо, бо стінки її будуть постійно обвалюватися. “Там ще ніхто не пробував копати, а всі вже все знають”, - невдоволено каже Володимир Найда. За його словами, влада продумала “це питання”: якщо, скажімо, земля осипатиметься, то “буде зроблена спеціальна форма”. Коли я почув від Володимира Степановича про такий “раціоналізаторський” задум: вставляти у викопані могили якісь “спеціальні форми”, то на душі стало недобре. Південна сторона відведеної ділянки знаходиться над урвищем, бо Карасинська гора протягом останніх сорока років розробляється для видобутку піску на будівництво. То тут, то там розкидані несанкціоновані смітники. У п’ятистах метрах звідси чиновники встигли розмістити полігон для твердих відходів, добре знаючи, що вже відвели неподалік землю під кладовище. Відстань у півкілометра й досі використовується місцевими жителями ще й як скотомогильник. Від смороду, який розносить вітер, добре почуваються в цій місцевості хіба що бродячі собаки, коти, щурі та чорні круки. – Полігон, звичайно, знаходиться близько до кладовища, але це вже таке питання, — мовить Володимир Найда. Здається, у державних службовців просто не все гаразд з нормами християнської моралі, коли вони зовсім не враховують етичної сторони такої досить делікатної справи, як розміщення кладовища. Нещирими є запевнення чиновників, що при виборі ділянки враховувалося екологічне питання, тобто відстань нового кладовища від озер. Болото, яке прилягає до підніжжя Карасинської гори, наповнює своєю водою такі екологічно чисті озера, як “Карасинець”, “Озерець” та “Кримно”, де крім риби до цього часу водяться раки. З-під гори болото протягом року підживлюють незамерзаючі джерела. У Шацьку щорічно відбувається в середньому до семидесяти поховань. Отруйні речовини, пройшовши всього декілька метрів піщаної фільтрації, через джерела будуть постійно потрапляти в болото, а далі — в озера. Жителі селища вважають, що це є прямою загрозою і природі, і людям. Не в’яжеться дивний вибір спеціалістів також із господарської точки зору. Піщаний кар’єр, дійшовши до огорожі відведеної території під захоронення, перенесений на протилежну сторону гори. Майже щоденно тут гуркотять приватні вантажні автомобілі, трактори, знімаючи куряву над огорожею. На будівництво житлових будинків та дач доставляється цінний пісок, грошей за який місцевий бюджет не отримує ані копійки. Громада селища зверталась до Володимира Найди з проханням припинити на Карасинській горі обладнання ділянки під кладовище. Оскільки Володимир Степанович відповів відмовою, то жителі Шацька на знак протесту перенесли огорожу північної сторони діючого кладовища, збільшивши, таким чином, його територію. Людей, які переносили огорожу, викликали до Найди, в міліцію, лякали великими штрафами. І хоч влада розпорядилася назад огорожу не переносити, вона залишилася при своїй думці. Взнавши про це, понад триста обурених жителів Шацька зібралися біля селищної ради, висловлюючи свою рішучу незгоду з діями районного керівництва. Спантеличені масовою акцією протесту, чиновники пообіцяли на сході, що нове кладовище буде у “подобаючому місці”, де збудують каплицю. Наші прості люди, як завжди, довірливо повірили владі на слово і заспокоїлись, а вона їх обманула. Обман викрився у червні минулого року. Після богослужіння у місцевій церкві Пресвятої Богородиці священик протоієрей Микола оголосив своїм прихожанам, що найближчим часом буде освячена ділянка під нове кладовище на Карасинській горі. Почувши “новину”, люди відкрито в стінах храму висловили свою незгоду з таким рішенням. Знову до Володимира Найди та Віктора Сороки пішли ходоки від громади. Як стверджують мешканці Шацька, голова селищної ради підтримує їхнє прохання, а от голова райдержадміністрації після двотижневого розгляду заяви знов таки відповів відмовою. Звернення до голови облдержадміністрації підписали 613 чоловік, які згідні з будь-яким місцем під кладовище, аби тільки воно не було по сусідству із смітником та скотомогильником, і не знаходилось на сипучому піску, де неможливо копати могили. Затрати по перенесенню вже збудованої огорожі на Карасинській горі громада пообіцяла взяти на себе. Відповідь з області, за підписом заступника начальника управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Якима Сеника, настільки обурила людей, що вони звернулися до редакції “Волині”. Отже, скаргу передали в те відомство, на яке вони скаржилися. Нехтуючи їх думкою та запитами, пан Сеник у своїй відписці вказав, що він навіть “не вважає за доцільне розглядати це питання”. Далека від щирої і письмова відповідь Володимира Найди, де він стверджує, що “половина жителів селища, його північно-східної частини, не заперечують проти розміщення кладовища на Карасинській горі”. Коли ініціативною групою збирались підписи у цій частині Шацька, то з кожної сотні опитаних мешканців було тільки від 10 до 15 чоловік, які відповідали, що їм все одно, де їх поховають, або казали, що працюють на державних посадах і бояться гніву голови райдержадміністрації, а тому не можуть підписатися під колективним листом. Громадськість найбільше дивує позиція депутатів різних рівнів, керівників районної ради. Добре знаючи болючу проблему, жоден з них не підтримав справедливих вимог населення. — Компромісу я тут абсолютно не бачу, — заявляє Володимир Найда. — Кладовище буде там, де воно має бути. Це — моя точка зору. Хоча питання вирішує селищна рада, то її компетенція. Але я як голова райдержадміністрації не бачу іншого місця, де можна було б робити кладовище. За словами селищного голови Віктора Сороки, ще місяць можна буде проводити захоронення на діючому в центрі Шацька кладовищі. А далі? Що буде, якщо люди відмовляться хоронити своїх рідних і близьких на Карасинській горі? — Не знаю, — відверто і трохи розгублено каже Віктор Іванович, який ніби душею за громаду, за тих, хто обрав його селищним головою. Звичайно, можна пошукати альтернативне місце під захоронення, щось змінити в генеральному плані селища, але скільки-то грошей вже “закопали” на Карасинській горі. За інформацією, яку Шацька райдержадміністрація подала заступнику голови облдержадміністрації Галині Якимчук, витрачено 40 тисяч гривень. У 2003 році на капітальний ремонт огорожі, під’їзної дороги, будівництво криниці та майданчика для автотранспорту ще додатково виділили 12 тисяч гривень. Втім, при нашій розмові Володимир Найда сказав, що на даний проект “пішло” не менше 70 тисяч гривень. Віктор Сорока повідомив мені, що витрачено 80 тисяч гривень, а, може, й більше. Непросто сьогодні владі, яка обрана народом. Закон України “Про місцеве самоврядування” передбачає громаді великі повноваження, але на місцях їх реалізувати ще надзвичайно важко. Шацька райдержадміністрація визнає, що будівництво кладовища є питанням виключно селищної ради. Однак на ділі, як бачимо, виходить все навпаки. В даній ситуації, мабуть, одним треба забути про власні амбіції та гонор, іншим – проявити характер, сказати своє “я”. І неодмінно всім потрібно пам’ятати, що таку помилку люди владі не пробачать. Ярослав Гаврилюк.