Хто приносить дітей волинянам у розповні зими, коли всі лелеки відлетіли до вирію? Мабуть, відповідь на це «серйозне» дитяче запитання знають у родині Лісових, яким у затишному, завіяному снігами селі Сільце, що в Горохівському районі, новорічно-різдвяної пори піввіку тому було даровано сина, якого нарекли Ігорем...
Хто приносить дітей волинянам у розповні зими, коли всі лелеки відлетіли до вирію? Мабуть, відповідь на це «серйозне» дитяче запитання знають у родині Лісових, яким у затишному, завіяному снігами селі Сільце, що в Горохівському районі, новорічно-різдвяної пори піввіку тому було даровано сина, якого нарекли Ігорем.
Сільце було рідним, але занадто маленьким, душа рвалася у широкий світ услід за героями роману Веніаміна Каверіна «Два капітани» та, зрештою, обрала журналістику. Стартовим майданчиком став факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, практичні навички здобував у районках Турійська, Горохова, доки у 1997 році не став на капітанський місток нововолинської газети «Наше місто», яку провадить через інформаційні шторми і бурі дотепер. Надійною гаванню для Ігоря Лісового стала родина, а добрим порадником і однодумцем — дружина, також журналістка. Для обох професійним кредо стало: «Писати об’єктивно і людяно». Тож не сумуйте за літами, Ігоре Сергійовичу, адже попереду ще так багато доріг і звершень. Хай доля дарує Вам міцне здоров’я, творче довголіття, цікаві журналістські знахідки, достаток і злагоду в родині. З роси і з води та з різдвяного неба!
