Того дня п’ятирічного Максимка із садочка забирала бабуся. Хлопчина біг засніженою алейкою, гордо притискаючи до грудей червоне паперове сердечко...
Того дня п’ятирічного Максимка із садочка забирала бабуся. Хлопчина біг засніженою алейкою, гордо притискаючи до грудей червоне паперове сердечко.
— Це ми сьогодні разом із вихователькою робили «валентинки». Для тих, кого ми найбільше любимо. Я сам вирізав із паперу сердечко, потім приклеював, розмальовував,— щебетав онук. Бабуся була впевнена, що свій дарунок Максимко приготував мамі. Але коли вдома розгорнула сердечко, то побачила напис: «Татусеві»... — А мамі?— вирвалось механічно. Хлопчик знітився, і бабуся перевела мову на інше. А в самої защеміло серце. Ні, її онук не безбатченко із неповної сім’ї, яких нині чимало. Діти, особливо хлопчики, там обділені батьківською увагою й часто стають проблемними, це вона знала як педагог. У Максимка є тато, який дарує йому дорогі іграшки, є старша сестричка і турботлива, любляча мама. От тільки тато у них займається серйозним бізнесом, часто буває у далеких відрядженнях і на сім’ю у нього практично не залишається часу. Додому повертається стомленим, невиспаним і Максимко уже знає, що коли тато відпочиває, треба гратися тихенько. А йому так хочеться, щоб тато був з ним, грався, забирав із садочка, розповідав цікаві історії. Либонь і «валентинка» для татуся стала наївною дитячою спробою висловити свої почуття, привернути до себе увагу. А скільки таких Максимків підростає у сім’ях, де батьки передусім змушені дбати про хліб насущний, поділилася своїми роздумами колишня вчителька із Нововолинська, яка попросила не називати свого імені.
