Сільськогосподарський виробничий кооператив “Вільна Україна” — одне із кращих господарств області. Маючи 13 відсотків ріллі від загальної її кількості в агроформуваннях Іваничівського району, господарство виробляє 19 відсотків районного обсягу зерна, 41 — цукрових буряків, 37 — молока і 41 відсоток — м’яса.
Сільськогосподарський виробничий кооператив “Вільна Україна” — одне із кращих господарств області. Маючи 13 відсотків ріллі від загальної її кількості в агроформуваннях Іваничівського району, господарство виробляє 19 відсотків районного обсягу зерна, 41 — цукрових буряків, 37 — молока і 41 відсоток — м’яса. Очолює цей хліборобський колектив талановитий організатор сільськогосподарського виробництва, кавалер ордена “Знак пошани” Володимир Шкарадюк. У лютому цього року Володимиру Макаровичу у складі делегації аграріїв області довелося побувати на зустрічі з Президентом України, де розглядалися насущні питання розвитку сільського господарства, здійснення аграрних реформ. Як оцінює досвідчений господарник теперішню ситуацію на селі? — Село задихається від нестачі обігових коштів, волає від непродуманих реформ. Безперечно, зміни потрібні, але такі, які б приносили користь, а не призводили до розвалу і занепаду,— почав розмову Володимир Макарович. — Скільки вже трублять із високих трибун про пріоритетний розвиток села, а його як не було, так і нема. Поглянеш на занедбані села, спустошені тракторні стани, ферми-пустки — душа болить. Що ж це за реформи, коли поруйновані, розкрадені і стали нікому не потрібні великі тваринницькі комплекси — своєрідні фабрики виробництва молока і м’яса, тепличні господарства, коли облогують тисячі гектарів продуктивних земель? — На якому, на вашу думку, етапі допущено помилки? — Я вважаю, що розпайовувати майно треба було одночасно із розпаюванням землі, а не робити все поспіхом, без обгрунтувань. Виходить так: нас кинули у річку — як хочеш, так і випливай. А спритніші розтягнули техніку. — Я недавно цікавився: скільки за останніх 13 років у районі списано техніки, скільки господарства здали металобрухту – нічого не можна довідатися. — Ото ж то воно й є. Стихія і вседозволеність процвітає всюди. — Що найбільше дошкуляє вашому агроформуванню? — Насамперед, ціни. Немає паритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Це болючі питання для кожного господарства. За останні роки у декілька разів зростали ціни на енергоносії, а на продукцію полів і ферм, навпаки, знизилися. — А скільки грошей витрачає СВК за рік, щоб заплатити за використані електрику, пальне? — За електроенергію торік заплатили 167 тисяч, за бензин, солярку, мастила та інші нафтопродукти до техніки — 638 тисяч гривень. Ще більш як 700 тисяч гривень затратили на придбання мінеральних добрив, а річна зарплата селян — лише 757,6 тисячі гривень. Ось така арифметика! Селянина всі дурять, стараються на ньому нажитися. До смішного знизилися торік ціни на зерно. Із 800—1000 гривень за тонну пшениці 2001 року до 400 гривень. А візьміть молоко. Це добре, що ми його багато виробляємо. Скажімо, торік продали 1952 тонни. Собівартість центнера молока — 40, а реалізаційна ціна — 64 гривні. Дрібним господарствам ще складніше. — А в той же час півлітра молока 2,5-відсоткової жирності, розфасованої переробником у пакет, у крамниці коштує гривню 10 копійок. — Немає державного регулювання цін, замовлень на зерно. Я вже не кажу про дотування сільськогосподарської продукції. Тішили себе тим, що Україна торік зібрала 40 мільйонів тонн зерна, а тепер все виявилося мильною бульбашкою. Скажіть мені: за якою технологією облікують те, що виробив індивідуальний власник земельного наділу? Хочемо видати бажане за дійсність? Довести, що селянин із конем і сапкою нагодує державу, створить продовольчий достаток? Абсурд! Дуже часто у нас коливаються ціни. Навіть важко вловити момент, щоб визначити напрямки роботи на майбутнє. Так, торік ціна кілограма яловичини була 5 гривень, молока — 40 копійок. Цього року за таку ж кількість цієї продукції платять відповідно 3—3,5 гривні і 60—80 копійок. Якщо трактор МТЗ-80 коштує 100 тисяч, то скільки треба продати продукції, щоб придбати цю техніку? — В аграрному секторі так заведено: поле працює на ферму, а вона — на підвищення врожайної сили землі. — На жаль, у нас порушено цей баланс. Через те, що тваринницька продукція здебільшого збиткова, господарства масово пускають худобу під ніж. Ось у нас на комплексі свого часу було 4 тисячі голів великої рогатої худоби, тепер — 400. Бо кому вигідно купувати теля за 300 гривень, півтора року відгодовувати його до 400 кілограмів і продати за 1300 гривень? — Але ж, крім того — виснажується земля. Вона роками не одержує органіки. Якщо 13 років тому згідно із статистикою на гектар ріллі вносили у нашому районі по 17 тонн органічних добрив, то торік — менше чотирьох. — Тоді у районі було 43 тисячі голів ВРХ, нині — менш ніж сім тисяч. Крім того, скільки ж втрачено робочих місць! У нас утримується 2453 голови великої рогатої худоби. Даємо на гектар ріллі по 17 тонн органіки, хоча й це мало. Торік одержали від господарської діяльності мільйон 230 тисяч гривень прибутку. Регулярно виплачуємо селянам зарплату. — Ваш погляд на крупнотоварні, багатогалузеві господарства. — Майбутнє за великими господарствами. А займатися треба тим, чим вигідно. У міру можливостей стараємося переробляти продукцію, реалізовувати через свою крамницю. При збуті обходимося без посередників. — Чи багато селян вийшли із своїми паями із господарства? — 55 чоловік. Із них 17, крім земельних, забрали і майнові паї. Окремі вже бідкаються: чим обробити наділ? У спільному користуванні залишилися паї 800 трудівників. — І наостанок: як ви ставитесь до понять “власник” і господар? — Добре, коли ці два поняття збігаються. Але не кожен власник є хорошим господарем. Ставши власником, треба ще й бути хазяїном на землі. Вів бесіду В’ячеслав СТРИЙ.
