По-справжньому щасливі були шанувальники таланту відомої письменниці, які нещодавно отримали можливість протягом кількох годин спілкуватися з авторкою «Солодкої Дарусі», «Москалиці», «Нації»... Зала обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, попри не вельми сприятливу погоду, заледве змогла умістити всіх бажаючих зустрітися з Марією Матіос (на фото)...
По-справжньому щасливі були шанувальники таланту відомої письменниці, які нещодавно отримали можливість протягом кількох годин спілкуватися з авторкою «Солодкої Дарусі», «Москалиці», «Нації»... Зала обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, попри не вельми сприятливу погоду, заледве змогла умістити всіх бажаючих зустрітися з Марією Матіос (на фото)
Валентина ШТИНЬКО
Приємною несподіванкою стало і те, що Волинь для Марії Василівни — особливий регіон. Адже її чоловік — доктор історичних наук, професор, головний редактор журналу «Воєнна історія» Сергій Литвин родом із села Запруддя Камінь-Каширського району. Познайомилися ж волинянин і буковинка у Рівному. Як жартома зізнався Сергій Харитонович: «Маю нещастя бути першим читачем...» А ведуча зустрічі, волинська письменниця Ніна Горик, зауважила, що кожен, хто прочитав «Солодку Дарусю», «Націю», починав читати однією людиною, а закінчував — зовсім іншою, бо авторці вдалося сколихнути душу, щоб душа не спала. Зі своїми читачами письменниця привіталася традиційним для цієї пори: «Христос Воскрес!». Була до сліз зворушена велелюддям у залі й висловила припущення, що тут «є ті волиняки, яких я люблю багато років — Василь Гей, Ніна Горик, Віктор Вербич, Василь Слапчук, Надія Гуменюк, Володимир Лис...» Нашого колегу Марія Матіос згадувала ще кілька разів і навіть сказала, що хотіла би написати такий роман, як його «Століття Якова»... Говорила вона й про те, як важливо кожній людині, а письменникові — зосібна, знати своє коріння, своє родове дерево: — Це таке багатство, яке ніхто не може відібрати. Це тримає тебе дуже. Мої батьки, а вони, дякувати Богу, живі, намалювали родинне дерево. Це неймовірне відчуття, коли споглядаєш його. Ти це читаєш, як долю, яка написана вже тобі. Я знаю всіх, хто на тих фотографіях, знаю свій рід від 1790 року. Я люблю історію в людині й людину в історії. Інколи мене запитують, чому я така нещадна до своїх героїв? Але я ніколи не вигадую, навпаки, притлумлюю гостроту деяких моментів, бо такий огром болю ніхто не годен витримати. І ще одне одкровення від Марії Матіос: — Я уважно живу, приглядаючись і вслухаючись у чужі Долі. А коли уважно жити, починаєш чути, як болить, аж розриває, чужа біда, чуже страждання і пристрасті. Подеколи це все переростає у справжній Космос — непізнаний, таємничий, небезпечний. Письменниця розповіла також про інсценізацію її творів Чернівецьким та Івано-Франківським театрами, про їх переклади різними мовами. Найвідоміший її роман «Солодка Даруся», удостоєний у 2005 році Національної премії України ім. Т. Шевченка, перекладений російською, польською та сербською мовами. Книга новел «Нація» вийшла польською та російською. А ще ж Марія Матіос — автор семи книг поезій, остання із яких — «Жіночий аркан у саду нетерпіння» — перевидана минулого року, завершується ось таким коротким, але красномовним «Резюме»: «...Вогню молодого опік — болю жало шалене. А потім... смиренний попіл.... Оце і усе про мене»... Втім, «смиренний попіл» — це лишень поетична гіпербола. Ця красива й ніжна жінка — борець у царині Слова і Духу, яка добре знає ціну і творчості, і ремеслу, і непоступливості на шляху до Правди. Диву даєшся, як у цій життєвій веремії вона не розгубила ні доброго іскрометного гумору, ні чарівної жіночності, опертих на гострий аналітичний розум й одвічну материнську мудрість. За визначенням критиків, Марія Матіос є одночасно «гранд-дамою сучасної української літератури» і «чортиком, що вискочив із табакерки». Як би там не було, але, перечитуючи її дивовижно-проникливу прозу, проймаєшся гордістю за нашу літературу. Про це не раз говорили на зустрічі й волинські читачі, які буквально засипали письменницю запитаннями. Так, письменника Ігоря Ольшевського цікавили обставини знайомства з композитором Володимиром Івасюком, Руслана Лазарєва, директор мережі книжкових магазинів «Руніка», запитувала про історію написання «Мами Маріци», а письменниця Надія Гуменюк — про переклади творів Марії Матіос іншими мовами. Своїми роздумами про творчість поважної гості поділилися голова обласної організації Національної спілки письменників України Олег Потурай, директор обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки Людмила Стасюк, педагог Леся Ковальчук та інші. А щоб отримати автограф відомої письменниці — вишикувалася справжня черга.
