ЧОМУ ГИНЕ ЛІС?

Закінчення. Початок у номері за 29 січня

2. ДЕРЕВА ПОМИРАЮТЬ СТОЯЧИ
Відповідно до Закону України «Про формування національно-екологічної мережі» на базі регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» ще в 2002 році мав бути національний природний парк. Як кажуть, на дворі вже 2004-ий, але поки що триває протокольна процедура — погодження питання про створення національного парку з територіальними органами самоврядування (такої згоди ще не досягнуто з двома сільськими радами — Хоцунською і Цирською). Коли ця процедура завершиться, то буде прийнято рішення обласної ради, що дасть підстави управлінню екоресурсів у Волинській області через Мінекоресурси вийти з клопотанням про підписання указу Президентом України.
Статус національного парку (а, отже, фінансування з державного бюджету) дасть можливість розробити проект організації заповідної території. Тут з часом набуде розвитку зелений туризм, місцеве населення зможе поповнювати сімейний бюджет. Як це зараз вже робиться на території Шацького національного парку. Великим плюсом буде те, що в штаті національного парку передбачається наукова група. І тоді проводитимуться дослідження не час від часу експедиціями київських науковців, а систематично. Вивчатимуться проблеми, яких на Поліссі назбирався, як кажуть, цілий букет.
А поки що дирекція регіонального ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» очікує в цьому році чергову експедицію науковців з Києва, які будуть досліджувати проблему всихання лісів у заплаві річки Стохід. На території Бучинської дачі, наприклад, в кінці минулого року під суцільну рубку запропоновано (і ця пропозиція набрала законності після затвердження на сесії обласної ради) майже сто гектарів лісових насаджень! В основному вільха. Чому гине ліс? Причини до кінця не з’ясовані. Але, принаймні, про одну з них можна говорити — це порушення гідрологічного режиму. Може, якась дамба призвела до цього, може, загати на річці чи меліоративні системи.
— Ось зробили дорогу на Бучин, — говорить директор ландшафтного парку Юрій Оласюк. — Дорога потрібна, бо там така піщуга була, що до Бучина не добратись. Але ж відразу ця дорога перебрала на себе функцію своєрідної дамби. Щоб зменшити вартість будівництва (чи просто через недбалість), будівельники не включили моста чи хоча б якусь трубу під дорогою. В результаті перегороджено болото на дві частини: зліва може бути нормальний режим — ліс почувається чудово, справа — буде сохнути, бо рівень грунтових вод піднявся чи опустився, що теж не бажано. Ліс, який самосівом відновився на вирубаних ділянках, має кореневу систему, яка пристосована до нових умов. Він, на мою думку, вже ростиме.
Ми їдемо лісовою дорогою в Дольському лісництві. І можемо на власні очі побачити, яке це жахливе видовище — дерева вмирають стоячи. З приходом весни вони не зазеленіють. На думку спеціалістів, в даний момент суцільні санітарні рубки — єдиний виправданий засіб. Тільки так ще можна не допустити втрати технічної деревини, крім того дати дрова населенню. А ще, що дуже важливо, — поліпшити екологічну ситуацію, зменшити кількість шкідників. Адже дерева, які всихають, служать якраз джерелом розповсюдження хвороб.
Як так сталось, що одноразово запропоновано під суцільну рубку майже сто гектарів лісу, що гине? Це ж, мабуть, не сьогодні виникла проблема? Ці питання я задаю інженеру з лісового господарства Любешівського державного лісомисливського господарства Василеві Котику.
— Я працюю в системі лісового господарства з 1984 року, — говорить він. — З того часу пам’ятаю і Бучинську дачу. Масового всихання вільхи не було, але ознаки захворювання вже заявляли про себе — дерева всихали на невеликих масивах. Деградація насаджень прогресувала в кінці 80-х — на початку 90-х років. Причина цього? Можна припустити, що ліс постраждав після проведення необдуманої тотальної гідромеліорації. Скидання вище по течії вод в річку Стохід призвело до затяжного підтоплення в літній період. Вода до того ж у Стохід скидалась з полів — вона була дуже мінералізована. І, звичайно, заростання річки водоростями призвело до зменшення стоку і заболочення. Насамперед почала зникати калина і чорна смородина по берегах Стоходу. Це найчутливіші індикатори. А на сьогодні хворі лісові насадження. Є дерева, які всохли вже на 90 відсотків — лише пару гілок залишилось на стовбурі.
Не можна сказати, що нічого не робилось. Частина насаджень зрубана методом суцільних санітарних рубок. Проводились вибіркові рубки. Була надія, що заберемо сухостій, а решта дерев житиме.
Оскільки йдеться про територію ландшафтного парку, то комісія, в складі якої і лісівники, й екологи, працівники самого парку, вивчала ситуацію. Було складено акт, і питання про суцільну рубку виносилось, як вже було сказано, на сесію обласної ради. Тепер своє «добро» має дати Мінекоресурсів. І лише після цього лісівники одержать ліміт на вирубку. Але якщо зима попустить з морозами, то запропонована територія не буде освоєна.
На Бучинській дачі, якщо вже точніше підрахувати, то не сто гектарів лісу потрібно рубати. Площа Бучинської дачі, включаючи ліси міжгосподарського лісгоспу, — близько п’яти тисяч гектарів. А таких насаджень, що вмирають, — третина. Тут нема жодної здорової вільхи. Навіть, здавалося б, крона ще хороша, та, якщо дерево зрізати, — серцевина виявиться хворою. Вільха витримує підтоплення до сорока днів, а тут воно може бути півроку. Якщо не весною під час повені, то влітку, коли дерева вже в листі.
Ми знаходимося в заплаві річки Стохід — за 200-300 метрів від річки. Скільки око сягає — вільхові насадження. Окремі дерева вже без верхівки, як вершник без голови. Якщо нічого не робити зараз, на думку моїх попутників, то років через десять-двадцять вільха сама падатиме. У Сваловичах така ж ситуація.
Коли страждає ліс, то зникає кормова база для звірів.
— Раніше на Бучинській дачі можна було частіше зустріти і лося, і кабана, — розповідає Василь Котик. — На грудочках у вільшанику звір міг спокійно перелітувати. Зараз таких місць значно менше — десь насадження висохли, десь вони вирубані. Нема де звірові жити. Більше стало, правда, бобра, бо це його стихія — болото, річка. Видри зменшилось — це звір, який любить чисту воду і рибу, а риби в Стоході теж не стільки, як було колись.
— То, може, ситуація краща була б, якби в цьому регіоні взагалі не проводилась меліорація? — розвиваю, як кажуть, тему.
— Меліорація потрібна — це орні землі, забезпечення продуктами харчування. В Бучині, до речі, навіть зараз, після того, як розпався колгосп, людські паї сягають всього 50 соток (селяни завжди шукали десь серед лісу галявинку і розорювали її, щоб якось вижити). Але не треба було так тотально сушити болото, заплаву річки.
... Створюючи собі умови для комфортнішого життя, людина неодмінно своєю господарською діяльністю завдає шкоди природі, часткою якої є сама. З цього приводу директор ландшафтного парку «Прип’ять—Стохід» Юрій Оласюк сказав:
— Мене вразили такі слова (не знаю кому вони належать): «Людина створена на землі для того, щоб себе загубити». Страшні слова, але щось в них є від істини. І так буде, поки ми житимемо сьогоднішнім днем, без господарського погляду у майбутнє — своє, своїх дітей.
Катерина ЗУБЧУК.