Була вона скорботною, бо Україна втратила свого великого Сина і Поета. Але була й величною, бо він повертався. Повертався із чужих земель туди, куди завше летів думкою, яку виповів у своєму «Заповіті»...
Була вона скорботною, бо Україна втратила свого великого Сина і Поета. Але була й величною, бо він повертався. Повертався із чужих земель туди, куди завше летів думкою, яку виповів у своєму «Заповіті».
Дозвіл на перевезення тіла прийшов у квітні. «Труну, вкриту червоною китайкою, «заслугою козацькою», повезено до рідного краю через Москву, Тулу, Орел. Проводжати її громада вирядила маляра Григорія Честахівського і молодшого із братів Лазаревських Олександра (майбутнього українського історика). Виряджаючи домовину поета в далеку путь, громада урочисто прощалася з його тілом, а Куліш у своїй промові прирік, що українці ніколи не зійдуть із того шляху, що його вказав їм Шевченко своїми безсмертними творами... З Києва до Канева повезли труну на пароплаві. 10-го травня (за ст. ст.) відбувся останній похорон під Каневом, на Чернечій горі, на місці, де поет марив за життя оселитись»,— писав у передмові до «Кобзаря», який побачив світ у 1941 році, історик Дмитро Дорошенко. Сьогодні о 12-й годині біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Луцьку відбудеться покладання квітів та панахида з нагоди 151-ї річниці перезахоронення його праху. О 13-й годині громадськість покладе квіти до пам’ятника Кобзареві у Вересневому.
