— Сідєть! — грізно пролунала команда у салоні тролейбуса. Але стосувалася вона не чотирилапого неслухняного друга, як дехто подумав, а хлопчини років восьми...
— Сідєть! — грізно пролунала команда у салоні тролейбуса. Але стосувалася вона не чотирилапого неслухняного друга, як дехто подумав, а хлопчини років восьми.
— За нєво заплачєно! — прорік той же жіночий голос у відповідь на пропозицію однієї з пасажирок, щоб хлопчик поступився місцем старенькій бабусі, яка зайшла до тролейбуса. Оскільки дитина продовжувала сидіти, між пасажиркою і мамою зчинилася гаряча перепалка, до якої мовчки прислухалися решта присутніх. Одна з пасажирок пенсійного віку, не дочекавшись результатів «переговорів», посадила бабусю на своє місце. — А чого вони сваряться? — здивовано перепитала та, вочевидь, недочуваючи. І тільки коли матуся із хлопчиком вийшли, пасажири почали голосно обговорювати ситуацію. А вона, на жаль, плачевна. Ми стаємо глухими до чужого болю, немочі, ми втратили повагу до старості, до вагітної жінки і просто — жінки. Ми забуваємо, що не за все у цьому світі платиться грішми. За прорахунки і хиби у вихованні батьки розплачуються власною долею і долею дітей. Але це вони відчують згодом.
