На подвір’ї Луцької гімназії зграйка дітлахів замітала доріжки, збирала гілки від щойно підстриженого живоплоту. Хлопчина років десяти, який працював трішки осторонь від ровесників, помітив у кущах дві пляшки з-під пива і поклав їх у пакет...
На подвір’ї Луцької гімназії зграйка дітлахів замітала доріжки, збирала гілки від щойно підстриженого живоплоту. Хлопчина років десяти, який працював трішки осторонь від ровесників, помітив у кущах дві пляшки з-під пива і поклав їх у пакет.
— Ха-ха-ха! — пролунало з вікна третього поверху, звідки за роботою спостерігав, вочевидь, однокласник. — Збирай, збирай, до вечора назбираєш на смоктульку. А, може, купиш собі прилічну одьожку! А то ходиш у дівчачому! Голота... Я зацікавлено глянула на хлопчину із пакетом. Одягнутий цілком нормально, чистенькі джинси, голуба футболка, курточка аж надто гарна для такої роботи. Але, мабуть, — «не фірма», яка нині так цінується у підлітків. З вікна продовжували линути образи й насмішки. Хлопчина стояв, тамуючи сльози і стиснувши кулаки. Учителів поблизу не було. Та й, з огляду на настрої, які панують у дитячому середовищі, чи вдасться переконати їх словами, що за одягом лише зустрічають. А дорогі фірмові речі, куплені за батьківські гроші, не додають їм особливої ваги. Життя вимагає особистостей, а значить — власних зусиль. Бодай маленьких для початку, як-от — підняти пляшку. Чи давно ви говорили про це зі своїми чадами?
