На майдані біля церкви у курортному Трускавці сидить симпатичний чоловік років 45—50. Ступні його ніг забинтовані, на пов’язках густо проступили бурі плями — не то засохла кров, не то йод...
На майдані біля церкви у курортному Трускавці сидить симпатичний чоловік років 45—50. Ступні його ніг забинтовані, на пов’язках густо проступили бурі плями — не то засохла кров, не то йод...
Відпочиваючого люду снує довкола сила-силенна, але подавати милостиню чоловікові не дуже квапляться. У серці ворухнулася жалість: якщо і справді у такому віці втратив обидві ступні, то доведеться йому несолодко, лікування й протезування нині ой яке недешеве. І я вже було потягнулася до гаманця. Але в цю мить до чоловіка підійшла молода гарна жінка, нахилилася, посміхнулася, щось шепнула на вухо і щось взяла із кишені. Чомусь привернули увагу бездоганний педикюр і манікюр у жінки, яка сіла неподалік на лавочці й бавилася недешевою мобілкою. Одяг на ній також був не із секонд-хенду. Поспостерігавши за парочкою, я зрозуміла: час від часу вона підходить до чоловіка, щоб забрати «виручку». Пригадалася безапеляційна заява знайомої, яка, обпікшись колись на подібному шахрайстві, подає тепер тільки вуличним музикантам, бо ті таки заробляють. Інша ж вважає: раз просять — треба дати, а там — хай Господь розбирається, Йому видніше. А що думаєте ви?
