Вранішній дзвінок до ведучої рубрики. Обурений чоловічий голос скаржиться, що у комунальників усе бракує фарби, щоб поновити «зебру» на вул. 8 Березня (поряд — вулиці ім. Огієнка і Клима Савура). В результаті водії не зважають на перехід, «ганяють, як самашедші», а людям, особливо літнім, годі вулицю перейти...
Вранішній дзвінок до ведучої рубрики. Обурений чоловічий голос скаржиться, що у комунальників усе бракує фарби, щоб поновити «зебру» на вул. 8 Березня (поряд — вулиці ім. Огієнка і Клима Савура). В результаті водії не зважають на перехід, «ганяють, як самашедші», а людям, особливо літнім, годі вулицю перейти.
Записую «сигнал» і запитую, як зовуть мого співрозмовника. Після невеликої паузи чую відповідь: «Євген». «А прізвище?» — уточнюю. На цей раз пауза затягується: «Іванов», — лунає у слухавці, і чоловік кладе трубку. Розумію, що ніякий він не Іванов і стає кривдно, що люди так і не позбулися радянського переляку, навіть у таких дрібницях, навіть відстоюючи свої законні інтереси. І все ж прошу відповідні служби: зверніть увагу на прохання лучанина «Іванова», яке він висловив, як було сказано, «від цілої вулиці». Бо й справді пішоходам у Луцьку стає все важче, автівки їздять вже й по тротуарах.
