Понеділок, сьома ранку. Центральною вулицею Локач поспішаю на автостанцію. Біля багатоквартирного будинку здалеку помічаю постать, що, зігнувшись, прополює квіткову клумбу...
Понеділок, сьома ранку. Центральною вулицею Локач поспішаю на автостанцію. Біля багатоквартирного будинку здалеку помічаю постать, що, зігнувшись, прополює квіткову клумбу.
Я запримітила її раніше. Квіти тут посаджені продумано, грунтопокривні чергуються із чорнобривцями, у центрі домінують хости, а все разом нагадує візерунок вишиванки. От і буде, подумалось, нагода висловити господині своє захоплення. Та, привітавшись і висловивши традиційне «Бог на поміч», мало язик не проковтнула. У квітнику поралася не господиня, а господар, чоловік середніх років. На мої компліменти і йому, і квітам трохи знічено виправдовувався, що то не він, а дружина кохається в квітах. Ну от і славно! Дружина кохається в квітах, чоловік кохає дружину і вирішив підсобити їй. Для тих, які ще не доросли до цього розуміння, зауважу, що догляд за квітами — не така вже легка справа і чоловіча допомога тут зовсім не зайва. Адже всім нам хочеться жити у красивому світі, і щоб діти та внуки росли не серед поламаних дерев і куп сміття із пластику, а серед мальв і чорнобривців. На центральній вулиці Локач, як і торік, їх знову висадили.
