МУДРІСТЬ: замислимося над старістю, яка підкрадається до нас

Старі — вічні, неначе космос, древні, як земля, — дивляться в замизкані вікна, спостерігаючи, як повільно по склу стікають краплі часу.

Якщо хтось із них іде в потойбічний світ, на варті з’являється новий і чекає своєї черги. Вони — вартові життя, які спостерігають за нами. Їхній всесвіт — простір квартири та безмежжя спогадів. Все змішалося: сни, реальність, спогади... на древніх руках переплетіння зморщок — руни, якими занотовувався часопис життя.
Шкіра старої людини кольору воску — папірус довголіття, записи всіх переживань: про дітей, онуків, про все прожите, про те, що ніколи не здійсниться за браком часу. Час, забираючи силу, дає мудрість, забираючи красу, дає досвід та спогади.