Край поля помітила одиноку волошку. На невисокому тоненькому стебельці квітка мовби задивлялась у небо. Тепер я дещо знаю про силу цієї блаватної краплиночки. А тоді...
Край поля помітила одиноку волошку. На невисокому тоненькому стебельці квітка мовби задивлялась у небо. Тепер я дещо знаю про силу цієї блаватної краплиночки. А тоді...
Минуло три місяці, як мама, найдорожча і наймиліша, залишила цей світ. А мене щось раптом підсвідомо змусило шукати волошки і неодмінно поставити в букет з листям волоського горіха на столику в її кімнаті. І хоча це пізня пора для таких квітів, я виконала цю дивну свою (чи чиюсь) забаганку та ще й віднесла кілька стеблин із синіми очицями на мамину могилу. Тоді охопило якесь дивне задоволення і супокій душі. Наче здійснилось щось дуже важливе. Шукаючи відповіді на свій вчинок, несподівано у відривному календарі натрапила на оповідь про роль квітів і значення їх в житті українців. Як виявилось, волошки у наших предків допомагали переходу душі померлого в інший світ. Світ кращий? Адже якось мама розповіла мені про те, що юнкою почула звучання незбагненної музики. Її неможливо описати, краси неземної. Мама сиділа в кімнаті, а хата ніби аж колихалась від прекрасних звуків, що линули згори. Мабуть, мелодія проникла тоді в цей світ з Вічності, підсумувала образно-філософськи, як і належить поетесі, Галина Зелінська із села Суховоля Луцького району.
