Більше того, для цього треба докладати подвійних, потрійних зусиль, переконаний кандидат у народні депутати Верховної Ради України від виборчого округу №23 Петро Олешко...
Більше того, для цього треба докладати подвійних, потрійних зусиль, переконаний кандидат у народні депутати Верховної Ради України від виборчого округу №23 Петро Олешко (на фото)...
Іван ПОЛІЩУК
- Петре Степановичу, в одному із номерів журналу «Українець» за 2006 рік опубліковані розповіді про тодішніх членів партії «Батьківщина» Василя Байцима та Петра Олешка, людей (цитую одну з публікацій), «від яких залежатиме наше майбутнє». Майбутнє залежить від народного депутата України. Але обласне керівництво «Батьківщини» не забажало бачити кандидатами у нардепи від цієї партії ні Байцима, ні навіть вас, козака, який отримав від партії багато подяк та грамот, у тому числі грамоту від Тимошенко. Чому не забажало? — Почну з того, що Ківерцівську районну партійну організацію Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина» я очолив більш ніж п`ять років тому — у 2007-му. Лідер партії нагородила мене грамотою за досягнення високих результатів на президентських виборах 2010 року. Ледь не сказав: «Лідер нашої партії». Бо хоч із «Батьківщини» мене формально виключили, я все одно почуваюся її сином, готовий самовіддано боротися за втілення у життя її цілей, принципів, ідеалів. Так-от, тоді я, Петро Олешко, був керівником Ківерцівського районного виборчого штабу кандидата у Президенти України Юлії Тимошенко. Того ж 2010-го я та мої тодішні однопартійці з Ківерцівщини самовіддано боролися за високий результат «Батьківщини» на виборах до місцевих рад, — продовжує Петро Олешко. — Результат партії по Ківерцівському району виявився одним із найкращих в Україні. Мене вдруге обрали депутатом Волинської обласної ради за мажоритарним округом. Обласне бюро «Батьківщини» прийняло рішення, що керівники тих штабів, які досягли на президентських і на місцевих виборах найкращих результатів, будуть від партії кандидатами у народні депутати України. Майбутнім кандидатом у нардепи від округу, до якого входить Ківерцівський район, став я. Але чим довше Юлія Володимирівна Тимошенко перебувала у в`язниці, тим більше про це рішення забували... — Можливо, вас вважають не місцевим, адже народилися ви не у цьому районі... — У селі Вишнів на Ківерцівщині я проживаю майже сорок років. За власний кошт створив у Ківерцівській районній раді громадську приймальню і з радістю намагаюся допомогти кожному, хто до мене звернеться. Громадською роботою займаюся уже другий десяток літ. Очолюю в області благодійний фонд ветеранів Міністерства внутрішніх справ та Волинський округ міжнародної громадської організації «Козацтво Запорізьке». Діяльність цього благодійного фонду і громадської організації — допомога ветеранам, інвалідам, людям похилого віку, шефство над дітьми-сиротами (зокрема над тими, котрі виховуються у дитячому будинку «Сонечко»), реабілітаційним центром у Тростянці. Разом із козаками долучався до будівництва храмів у селах Вишнів та Діброва. Нагороджений відзнаками не тільки «Батьківщини», а й багатьма церковними, державними, відомчими та козацькими. Автор двох десятків наукових статей. Кандидат історичних наук. Ось така біографія. — Якщо не помиляюся, вас було нагороджено не тільки грамотою від Юлії Тимошенко, а й почесним знаком «Батьківщини» за активну роботу в партії... -... і горджуся цим! — Складається враження, що ви досі почуваєтеся партійцем «Батьківщини», а не самовисуванцем... — (Задумується. — авт.) На мою думку, після того, як Юлія Володимирівна Тимошенко потрапила до в`язниці, члени партії стали ділитися на дві частини. Перша: ті, хто задоволений, що Юлія Тимошенко перебуває в тюрмі. За умов, коли Тимошенко в тюрмі, пересування її обмежене, слова її чують не мільйони співвітчизників, а лише кілька, лідерами «Батьківщини» вони вважають себе, чинять так, як забажають. І їм байдужі рішення Юлії Володимирівни, прийняті нею рік чи два тому. Друга група: ті, кому це болить, хто шукає справедливості. Саме до другої групи я й належу. І молю Господа, щоб чисельність її не меншала. Пам`ятаєте, як ми говорили у 2006-му — році надій і сподівань? «Справедливість є! За неї варто боротися!» А нині треба боротися, доклавши подвійних, потрійних зусиль! Прогнозую, що у волинських виборчих округах переможе максимум один кандидат із тих, кого офіційно висунули так звана Об`єднана опозиція і «Батьківщина». Максимум один! Ми віддаємо область злочинній владі ще на кілька років! Щоб запобігти цьому, я (людина, котра пройшла до Волинської обласної ради як член партії «Батьківщина», яка досі вважає себе членом цієї партії, яка є безсумнівним опозиціонером) вирішив йти до Верховної Ради України. Щоб боротися за справедливість. Самовисування у моєму випадку — це рішення, про яке можна сказати: «Незважаючи ні на що, він намагається відвести біду». Бо якщо на Волині на жодному з п`яти мажоритарних округів опозиціонер не переможе — це біда. Враховуючи обставини, що склалися, я, Олешко Петро Степанович, зареєструвався кандидатом у народні депутати Верховної Ради України від виборчого округу №23. — Тобто є загроза, що якщо з усіх волинських опозиціонерів до парламенту не пройде Олешко, то може не пройти ніхто? — На превеликий жаль.
