Ігор Супрун не може ходити, його не слухають руки. Але, незважаючи на таку важку форму церебрального паралічу, хлопець за допомогою ніг навчився працювати на комп’ютері і тепер має змогу спілкуватися з усім світом…
Ігор Супрун не може ходити, його не слухають руки. Але, незважаючи на таку важку форму церебрального паралічу, хлопець за допомогою ніг навчився працювати на комп’ютері і тепер має змогу спілкуватися з усім світом…
КЛАВІАТУРА НА ПІДЛОЗІ Права рука – трохи слухняніша за ліву – все одно не слухалась і ковзала по клавіатурі. Раз, вдруге, втретє. І якщо одним пальцем таки вдавалося втрапити на потрібну букву, це було удачею. Але перед тим уже кілька разів натискувались не ті букви. І хоч з кожним разом палець правої руки ніби частіше втрапляв на потрібну клавішу, Ігор розумів, що з такими темпами комп’ютер не освоїш… І з кожним разом все більше нервував. Після годинних спроб, коли неодноразово виступав піт – а Ігор себе не шкодував, – хотілося плакати, хотілося кричати. Хотілося навіть розтрощити цю клавіатуру ногами. “Ногами?” – раптом зловив себе на думці хлопець. А якщо спробувати… писати ногами? Точніше, лівою ногою, яка хоч теж була паралізованою, але його найбільше слухалась. Клавіатуру поставили під ноги. Ігор натиснув. Вискочило одразу три букви. Засильно. Ще раз натиснув. Тепер уже дві. Треба ще легше. Ще раз – знову дві. Треба ще легше. Одна! Наступна буква. І знову по колу… Знову кілька разів. Але Ігор відчував, що ногою йому писати набагато легше і набагато швидше. З того дня клавіатура зі столу перекочувала на підлогу. З того дня в Ігоря почалося нове життя, життя, про яке 21-річний хлопець зараз каже: – Комп’ютер змінив моє життя і відношення людей до мене. Хоча багато хто і досі не може повірити, що людина з такою важкою формою паралічу може щось думати і щось робити. З народження Ігор не може ходити, хлопця не слухають руки і тому його годують з рук, він погано говорить. Але має прекрасну пам’ять. Коли був маленьким, дуже любив, щоб йому читали казки. Ті, які йому найбільше подобались, знав напам’ять. До п’ятого класу він вчився у звичайній школі. І хоч читати і писати не міг – не міг тримати руками книжки чи ручки, але знову виручала пам’ять – усе уважно слухав і запам’ятовував. – У старших класах я вчився уже вдома, бо мене було важко возити по кабінетах триповерхової школи, – каже Ігор. – Мама спочатку хотіла, щоб я закінчив хоч чотири класи, а потім – дев’ять. А вийшло так, що я з хорошими оцінками закінчив середню школу. Багато в чому тут Ігорю допоміг комп’ютер, який йому в одинадцятому класі подарував Микола Мацько з благодійної організації “Обличчям до істини”. На ньому хлопець навчився працювати дуже швидко (коли потрібно натиснути дві або три клавіші одночасно, лівій нозі допомагає права). Проте коли мова заходить про комп’ютери, Ігор обов’язково згадує свій перший “ПК-Львів”, на якому він і навчився працювати ногами… ЗА МОНІТОРОМ – З ШОСТОЇ РАНКУ Теперішній потужний комп’ютер, який Ігорю купили батьки, – це вже третя машина хлопця. Про такий комп’ютер він мріяв давно. Знайомий, який привіз їм комп’ютер з Києва, не вірив, що він для Ігоря, думав, для його сестрички Тані. Можете собі уявити здивування чоловіка, коли він побачив, як Ігор вміло ногами дає раду машині. А хлопець так прикипів до комп’ютера, що в буквальному розумінні цього слова днював і ночував біля нього. Машина такого навантаження не витримала і в комп’ютері згорів блок живлення. Спеціалісти, які приїхали ремонтувати комп’ютер, порадили після кількох годин роботи робити перерву – це необхідно і машині, і людині. Зараз же Ігор сам роздає поради своїм численним друзям і знайомим, як працювати з комп’ютером, бо став асом у цій справі. Завдяки комп’ютеру він тепер може робити те, про що колись навіть і не міг мріяти. – На своєму комп’ютері я дивлюсь художні фільми, мультфільми, відеокліпи, граюсь в ігри (хокей, футбол, більярд, шашки, шахи, карти, казино, різні стрілялки, гонки і т. п.), слухаю найновіші пісні. Також читаю Енциклопедію Кирила та Мефодія, книжки та різну корисну літературу. З Інтернету переписую програми, щоб вдосконалювати свій комп’ютер, та різні корисні поради, реферати для сестрички, листуюсь з друзями, бо по телефону мені важко розмовляти, читаю газети та журнали. Дуже, до речі, мені подобається і Інтернет-сторінка газети “Волинь”. Я її завжди читаю, адже паперову “Волинь” я просто не можу втримати в руках. А на моніторі, який нікуди “не втікає”, можна і букви зробити більшими, і лупу поставити. На день народження сестрички Тані я записав з Інтернету програму “Караоке” та популярні пісні до неї, а мама купила мені навушники з мікрофоном. На дні народження гості співали пісні під музику і всім було дуже весело. Я ці пісні записав і зараз слухаю. Так що зі своїм комп’ютером я ніколи не сумую, – розповів нам Ігор у своєму електронному листі. Ігор сподівається, що комп’ютер допоможе здійснити йому і нову мрію – здобути “комп’ютерну” вищу освіту. Вчитись стаціонарно чи заочно хлопець не може, тому за допомогою комп’ютера хоче навчатись дистанційно. Зараз шукає вуз, у якому запроваджена така форма навчання. – Самі бачите, – каже мама Ігоря Ольга Миколаївна. – Руки, ноги в Ігоря – хворі, він не може говорити. А сяде за комп’ютер – і він здоровий. – Ігор тепер у нас самостійний, – продовжує батько хлопця Володимир Петрович. – Якщо раніше він постійно кликав “мамо-тату, ввімкніть телевізор, вимкніть, переключіть канал”, то тепер на своєму комп’ютері він все робить сам. А сідає за комп’ютер Ігор о шостій ранку. Саме з шостої до дванадцятої – пільговий час, коли Інтернет є дешевшим. – Хіба можна тоді думати про сон, коли стільки цікавого і корисного за ці години можна зробити, – посміхається Ігор на наше зауваження, що вранці ж сон – найсолодший. … Вівторок. Сьома ранку. Відкриваємо електронну пошту, а там: “Привіт, а я вже сьогодні прочитав вашу газету. Навіть скористався пошуком і знайшов статтю про свою знайому, інваліда першої групи Наталю Нікітіну”. Час відправлення листа – 6.23. До 12-ї ранку сьогодні до Супрунів у Жовтневе додзвонитися буде неможливо… Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ Фото авторів.
