Міліціонери провокують "дворову шпану" на купівлю наркотиків
Звернутись до теми цієї статті спонукав випадок. Одного вечора, перебуваючи у дворі багатоповерхівки на проспекті Молоді, я зауважив, що лише дівчата сидять на лавочках. Жартома поцікавився у тамтешнього мешканця: «Всіх молодих хлопців забрали в армію?» Чоловік, зітхнувши, відповів: «Яка там армія, всі у тюрмах. Зачистила міліція за наркотики. З нашого двору аж шестеро!..»
Василь НАГОРНИЙ, адвокат
ОПЕРАТИВНІ ЗАКУПІВЛІ ЧИ ПРОВОКАЦІЇ? Мало хто з пересічних громадян знає зміст статей 309 та 307 Кримінального кодексу України. Ось коротка довідка. За статтею 309 притягають до відповідальності осіб, що виробляють, купують, зберігають, перевозять наркотичні засоби для власного вжитку (по–народному — наркомани). Стаття 307 КК передбачає покарання за такі ж дії з метою збуту (наркоторгівля). Як правило, за ст. 309 КК винних не ув’язнюють, а надають іспитовий строк для виправлення. За статтею 307 КК майже всі потрапляють до буцегарні, отримавши реальний термін покарання. Масштаби розповсюдження наркотиків вражаючі. За даними Міністерства охорони здоров’я України, кількість офіційно зареєстрованих наркоманів становить близько 160 тисяч осіб. З них 80% відносять до молоді, 40% — неповнолітні. За неофіційними даними, називають цифру 1,5 мільйона. Без сумніву, з цим явищем треба боротися законними методами. Але ось що розповів мені обвинувачений у кримінальній справі: «Сьогодні «наркоту не вживає» тільки той, хто «бухає». Її легко дістати. Це дешево. Втоми не відчуваєш, настрій прекрасний, зранку не мучить похмілля, додому повертаєшся без запаху спиртного — батьки задоволені. Погано тільки, що швидко звикаєш. Вчасно не зістрибнеш — кінець». Такі діти не розуміють, що вчасно зупинитись — означає взагалі не починати приймати. А поділившись із друзями «дозою», вони з розряду наркоманів–любителів перетворюються, згідно з нашим законодавством, на «торговців смертю». Навіть безоплатна передача заборонених препаратів передбачає відповідальність за ст.307 КК і, як правило, тривалий строк ув’язнення. Дискотеки, нічні клуби аж кишать «легкими наркотиками». Саме там, зазвичай, молодь вперше їх пробує. Залежних дітей потрібно лікувати, проводити реабілітацію та карати громадськими роботами. Але наша держава руками правоохоронних органів цю проблему вирішує інакше. Рядовим працівникам міліції, щоб отримати медальку, позачергове звання, підвищення по службі, а начальству, аби втриматись на посаді, потрібний високий показник розкриття злочинів. І дітей провокують на злочин. Для одержання доказів злочинної діяльності працівникам МВС, які здійснюють оперативно–розшукову діяльність, за погодженням із прокурором дозволяється проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів — так звану оперативну закупівлю. Вербується підставна людина — «закупник». Саме він буде випрошувати в особи, стосовно якої є «оперативна інформація», десь дістати наркотики. Відповідно до закону все має бути просто: продав заборонене зілля чи порошок — затримання, слідство і суд. Та чомусь на практиці відбувається інакше. Молодий хлопчина, який ситуативно курить марихуану (або тільки хизується перед однолітками), потрапляє в поле зору міліції за чиїмсь доносом. Ось тут і розпочинається полювання. «Закупник» час від часу телефонує до жертви і просить допомогти йому дістати склянку коноплі. Методи, якими провокують до вчинення злочину, різноманітні. Як правило, обіцяють велику винагороду або влаштувати на солідну роботу. З кимось «агент» так зближується, що стає найкращим другом. Рано чи пізно людина піддається на провокацію. Все це документується оперативними працівниками. Кожна така закупівля — це статистична галочка розкритого злочину, яка так радує око міністерських чинів. Провокують по можливості максимально довго. Так молодь, яка купувала наркотики для себе, стає наркоторговцями. Але гонитва за показниками призводить до перевищення вимог Закону України «Про міліцію», згідно з яким обов’язком органів внутрішніх справ є попередження вчинення злочину. Проте колесо оперативних закупівель набирає максимальних обертів…
КРУПНІ «МУХИ» У ТЕНЕТА НЕ ПОТРАПЛЯЮТЬ На щастя, на дії працівників міліції, які дають можливість підозрюваному і далі вчиняти злочини, не затримуючи їх після першої оперативної закупівлі, почали різко реагувати суди. В окремих ухвалах апеляційного суду області від 22.05.2012 року (головуючий суддя В. Н. Оксентюк) та 06.07.2012 року (головуючий суддя П. Т. Філюк) по кримінальних справах щодо обвинувачення осіб за ст.307 КК України зазначено, що в судовому засіданні встановлені грубі порушення законодавства працівниками Луцького міського та районного відділів міліції. В ухвалі записано: «Не зрозуміло, з якою метою слідчим порушувались кримінальні справи по факту вчинення злочину, тоді як особа, яка його вчинила, була достеменно відомою на момент порушення справи…» В обох випадках оперативні працівники замість того, щоб негайно затримати особу при вчиненні нею злочину, давали їй можливість тривалий час (11 місяців і 2 місяці) займатись протиправною діяльністю. То чому ж не затримували? Є лише два варіанти: або провокували на черговий злочин, або, як кажуть в народі, чекали відступного. «Дворова шпана», яку наче конвеєром «пакують у воронки» працівники міліції, нерідко бере собі «дозу». Невже їхні вчинки стали причиною глобальних масштабів поширення наркотиків? Де ж шалені надприбутки і суспільна небезпека, на яку посилаються прокурори та суди, відправляючи дітвору до тюрми? Чим 18–річний юнак, який нарвав у баби на городі коноплі та поділився нею з товаришами, так загрожує нашому суспільству, що його відправляють на «зону»? Що з нього потім буде? Міліція козиряє показниками розкриття, але чомусь дуже рідко чути про затримання осіб, які здійснюють оптові поставки або причетні до міжнародного наркотрафіку. Майже всі затримані юні «наркодилери» продавали «наркоту» в мізерних розмірах: соті, тисячні грама. В обвинувальних висновках кримінальних справ записано: «Громадянин К. придбав наркотичний засіб у невстановленої слідством особи». І це при тому, що майже всі підозрювані вказують на оптових продавців. Я запитав у працівників міліції, чому вони не виявляють тих, у кого діти беруть «дозу». Мені відповіли, що пробували проявити ініціативу і затримати «на гарячому» постачальника, але їм «дали по руках»…. Так хто ж ці таємничі «невстановлені особи» і хто їх покровителі, якщо оперативні працівники міліції не мають права їх зачіпати?
У РОЛІ ПОНЯТИХ — ПРАВООХОРОНЦІ ТА… ПОКІЙНИКИ Як відомо, «закупник» — це людина, якій дають чуже ім’я, прізвище, адресу та посилають продати або купити наркотичний засіб у певної особи. Нерідко оперативні працівники, провівши одну–дві закупівлі, пропонують злочинцеві самому підставити когось із товаришів, обіцяючи волю. Новоспечений «закупник» погоджується. Разом їх і судять. Саме так борються зі злочинністю деякі волинські оперативники. Я не хочу оцінювати моральний бік того, що роблять ці «агенти під прикриттям». Зламані долі багатьох ув’язнених — на їхній совісті. Я розумію, що такі громадяни потрібні суспільству для допомоги у виявленні справжніх наркодилерів (ті, що не встановлені слідством, особи). Але це повинні бути висококласні професіонали, а не колишні міліціонери, яких вигнали з органів за вчинені ними правопорушення. Такі люди повинні бути захищені державою і мати солідні зарплати. Свою позицію з приводу провокацій зі сторони працівників міліції давно вже висловив Європейський суд з прав людини, який вважає незаконними дії «закупників–провокаторів». У справі «Тейксієра де Кастро проти Португалії» (рішення від 9 червня 1998 р.) суд констатував порушення права на справедливий розгляд, оскільки заявник був засуджений за торгівлю наркотиками на підставі матеріалів оперативної закупівлі, проведеної працівниками поліції з підбурюванням знайти і продати наркотики. Визнавши, що зростання організованої злочинності потребує застосування відповідних оперативних заходів, Європейський суд усе ж зазначив, що суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, здобутих правоохоронцями шляхом провокацій. Добре, що і наше правосуддя також все частіше застосовує норми міжнародного права. Колегія судової палати апеляційного суду області в складі головуючого судді П. Т. Філюка, суддів А. О. Лозовського та О. С. Пазюка 6 липня 2012 року скасувала вирок Луцького міськрайонного суду, яким засуджено особу за статтями 307 ч.2, 309 ч. 2 у вигляді позбавлення волі на строк 6 років та повернула кримінальну справу прокурору міста Луцька для організації додаткового розслідування. В ухвалі суд зазначив, що «розслідування доцільно доручити іншому слідчому, оскільки в даному випадку вбачаються ознаки фабрикування справи. Слідство належить провести з дотриманням вимог Міжнародної Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод»». Важливу роль у розгляді кримінальних справ відіграють свідчення понятих. Це повинні бути незаінтересовані особи, які засвідчують своїми підписами на процесуальних документах законність та прозорість дій працівників міліції. Та залучити понятих проблематично. Це не Америка, де майже на всіх будинках наклеєна зірочка, що вказує на співпрацю мешканців із поліцією. Тому фантазія у міліціонерів працює, як діючий вулкан. Шукають знайомих, друзів, однокласників, кумів, колишніх працівників міліції. Найбільш «надійних» бережуть і залучають у всіх справах. З відчаю або з певним розрахунком вписують у протоколи слідчих дій своїх же колег, що заборонено законом. Та на першому місці, так би мовити, «хіт–параду незаінтересованих понятих» стоїть встановлення Луцьким міськрайонним судом при розгляді справи факту, коли міліціонери вписали в протокол прізвища покійників. Ось що з’ясував суд: «З протоколу відтворення обстановки та обставин події вбачається, що понятими при проведенні цієї слідчої дії зазначені громадяни Г. та Б. Під час дослідження обставин справи встановлено, що ці особи на день проведення вказаної слідчої дії померли близько шести місяців до її проведення». Після суду слухачі іронізували, що прізвища покійних громадян правоохоронці переписували з пам’ятників на цвинтарі. Я спілкувався з багатьма батьками, в яких сини під слідством або засуджені за ст. 307 КК України. Всі вони кажуть, що їхні діти заслуговують на покарання, але не такі тяжкі, бо їх спровокували на злочин працівники міліції. Це призводить до озлоблення людей. Для молодих хлопців — це пляма в біографії на початку життєвого шляху. Наприклад, їх не беруть в армію. Хоча у нас є випадки, коли навіть із дрібних злодюжок виростали великі державні люди. Пригадуються тут і події, які відбулись у Семиполках Броварського району, де Віталій Запорожець застрелив міліціонера, який знущався над односельчанами та фабрикував справи. Хоча самосуд не є способом вирішення ніяких проблем і питань. Лише законні рішення судів, які будуть керуватись не міліцейськими таємними інструкціями, а нормами міжнародного права, можуть повернути віру людей у справедливість та зупинити провокації міліції.
