– У суспільстві, звичному до рабства, є тенденція шукати героя...
Нещодавно в Українському католицькому університеті у Львові відбулася церемонія вручення нагороди «Світло справедливості» за моральне, духовне та етичне лідерство. Цьогоріч нагороду отримала відома правозахисниця із Луганська Лариса Заливна, співзасновниця та голова правління громадської правозахисної жіночої організації «Чайка». Торік лауреатом премії став голова меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемільов, а в 2010-му її першим лауреатом назвали уродженця Волині, відомого літератора, дисидента і правозахисника Євгена Сверстюка (на фото)
–Пане Євгене, – запитує кореспондент телеканалу «ТВі», – а якби ви вирішували, кому дати премію «Світло справедливості», то хто б її отримав? Адже зараз кажуть, що в нашому суспільстві нема порядних людей, усі цинічні, нема моральних авторитетів… – Світло справедливості – це Боже світло, справедливість бачить Бог… Якби я вирішував, то собі такої премії не дав би. Таких людей треба віднаходити – а я вже давно знайдений. Отаких людей на глибинці, совісних, непоступливих, які створюють навколо себе моральне середовище, середовище порядності й пошани, і треба розшукати. Звідки ми знаємо, що їх немає, що немає авторитетів? Не треба шукати їх наверху, не треба шукати їх у Верховній Раді – треба шукати їх там, де люди працюють, живуть, б’ються з бідою і залишаються при цьому справедливими і совісними. – Може, для наших людей це часом є і виправданням своїх власних компромісів? Бо якщо немає навколо моральних авторитетів, то і я не мушу бути дуже моральним? – У суспільстві, звичному до рабства, є тенденція шукати героя. І щоб цей герой був конче схожим на Геракла. А таких нема. Люди скаржаться, що нема. Ми, мовляв, тільки глядачі, а на арені героя нема. А чому ви – глядачі? Ви один раз прийшли в життя, як і той Геракл, і мусите на своєму місці бути героями! Тобто, не треба валити стіни, але треба просто копати криницю. Копати в глибину, на одному місці, не розкидаючись, працюючи в поті чола. – Зараз у країні триває передвиборна кампанія. Всі знають, якими нечесними методами вона відбувається, особливо на мажоритарних округах, коли багаті кандидати просто скуповують різними подачками собі прихильність виборців. Чи мають шанс у такій ситуації потрапити до парламенту люди, які сповідують християнські чесноти і не йдуть на компроміс із системою? – На жаль, це звичне явище: балотується до парламенту чоловік, який видає, може, соту долю накраденого, будує дитячий майданчик чи ще щось... Думаю, він має більше шансів, ніж той, який хоче змінити обличчя парламенту… Але навіть якщо добра людина не пройде, ніщо добре даремно не пропадає. Добро має властивість залишати насіння. – Що б ви порадили зараз тим людям, які будуть голосувати? Як діяти, якими принципами керуватися? – Радив би орієнтуватися не на заяви, не на виступи, а на те, якою є людина – і вибирати совісних. Це дуже часто видно одразу – людей, які не мають чого дарувати, але які явно вболівають за суспільну справу і прагнуть змінити своє життя і життя навколишнього світу, суспільства. Тобто, щоб вони орієнтувалися на людей діла і таких, у яких є світло любові й прагнення справедливості. Це дуже важко розрізнити для пересічного виборця. Але все ж інтуїтивно люди відчувають, що це – негідник (вони це вже по телевізору бачать), а цей чоловік, здається, з іскрою Божою. Вони це відчують. За матеріалами телеканалу «ТВі».
Післямова Анастасія ШКІЛЬНИК, засновниця премії «Світло справедливості», канадійка українського походження: «У різних країнах протягом історії з’являлися визначні особистості, які були носіями духовного світла. Ці люди змінювали свідомість цілих народів і саме вони творять дефініцію морального світла. Люди і надалі блукатимуть у темряві, якщо не бачитимуть їхнього жертвенного світіння».
