У газеті «Волинь» від 18 вересня з’явилася досить провокаційна рекламна публікація під назвою «Як Голєва за себе агітувала у 40-Б кварталі». Кожен, хто прочитав її, не міг залишитись байдужим...
У газеті «Волинь» від 18 вересня з’явилася досить провокаційна рекламна публікація під назвою «Як Голєва за себе агітувала у 40-Б кварталі». Кожен, хто прочитав її, не міг залишитись байдужим.
Наталія ОЗЕРНА
Особисто у мене ця «писанина» викликала сміх і здивування. І пояснення моїм словам просте, адже я особисто була присутня на зустрічі. Скажу чесно, я не є прихильником окремо визначеної політичної сили, не вірю і передвиборним обіцянкам, адже, як свідчить життя і народна мудрість: «Обіцянка — дурному цяцянка»! Для мене важливі дії. Той, хто справді допомагає, вартий уваги і мого голосу як виборця. А на зустріч із пані Голєвою мене привела цікавість, хоча раніше я користувалась послугами соціальної програми «Народний адвокат» і, як би це не здивувало автора статті, вирішила своє питання із колишнім роботодавцем, а саме — отримала позитивне рішення суду та повернула заборгованість по заробітній платні. До речі, мені, як очевидцю описаних подій, було смішно читати про те, що Олена Голєва прийшла на зустріч не сама, а, як сказав журналіст, «із групою підтримки»! Справді, з депутатом були присутні двоє чоловіків, які допомагали спілкуватись із людьми, але «папу» чомусь там не помітила. Взагалі, я задумалась над тим, чи можлива така ситуація, щоб кандидат у народні депутати з’являвся на публічних зустрічах із потенційними виборцями сам. Щось я такого не уявляю! Автор статті стверджує, що на зустріч із Голєвою прийшла «купка мешканців», яка була значно меншою, ніж «кортеж» Олени Василівни. Проте журналіст, який назвався жителем 40-Б кварталу, мабуть, поганенько навчався у школі, або є песимістом, якщо він півсотні осіб називає «купкою». Багато в статті було написано і про те, що Олена Голєва безпорадно мовчала на прості запитання мешканців і на закиди щодо невиплати зарплати своїм робітникам. Що ж! Здається мені, що автор статті був не на тій зустрічі що і решта! А, можливо, він зустрічався не з тим кандидатом?! Чи то описані події були спотворені на чиєсь замовлення? Дійсно, запитань було безліч, а от ніякі обурені працівники на зустріч не приходили. Ванда Казимирівна, про яку так згадує журналіст, дійсно спілкувалась із Голєвою. І цікавило її питання жахливих доріг біля наших будинків. ПанСтепан (у статті «Пенсіонер з милицями») просив допомогти із лавочками на подвір’ях. Молоді мами, в тому числі і я, наголосили на проблемах, пов’язаних із облаштуванням дитячих майданчиків. Запитували навіть про молодіжне кредитування житла та процедуру облаштування системи автономного опалення. І, повірте, ніхто із присутніх не залишився не вислуханим. Жодних обіцянок не було. Проте наступного після зустрічі дня на мій мобільний зателефонували з приймальні Голєвої і попросили прийти за копією депутатського звернення до Луцького міського голови та керівника департаменту ЖКГ, що я з успіхом і зробила. Здивувало мене і те, що автор стільки уваги приділив коментарям Олени Голєвої щодо Ігоря Палиці. А знаєте, мені теж не подобається, що батьківські збори у школі починаються із хвалебних од учителів на адресу названого кандидата та формування його культу у наших дітей. Цікаво, чи приділятиметься така ж увага згаданій персоні і після парламентських виборів? Чи про нього забудуть до закінчення наступної депутатської каденції? На мою думку, вчителі повинні думати про навчання дітей, а не про політичні перегони. Не дивно і те, що після зустрічі з нашим двором на офіс Голєвої здійснили напад. Мабуть, хтось злякався реальної конкуренції. До слова, коли до мене зателефонували із приймальні вказаного кандидата в нардепи, я поцікавилась про наступну зустріч, котра мала відбутись у районі, де живуть мої батьки. Але мені пояснили, що у зв’язку із погромом у приймальні Олени Василівни правоохоронними органами було порушено кримінальну справу і на час ведення слідчих дій пані Голєвій тимчасово рекомендовано утриматись від масових зібрань. Тож, любі лучани, не знаю, як ви, а я визначилась, за кого віддам свій голос на парламентських виборах! Для мене важливі не гарні слова і не гроші, роздані назагал (тим більше, що жоден із кандидатів у депутати не є бідняком), а наполеглива робота та її результати.
