Минулої суботи, працюючи у квітнику (час висаджувати тюльпани), прислухалася до пташиного гомону. На старій яблуні за парканом рясно вродили не дуже смачні, але червонобокі та «лежкі» яблука, і якісь не відомі мені галасливі птахи весело чинили над ними розправу. Клювали так завзято, що яблучний аромат розпливався довкола густими хвилями, змішуючись із запахом чорнобривців, айстр і хризантем. Симфонія осені...
Минулої суботи, працюючи у квітнику (час висаджувати тюльпани), прислухалася до пташиного гомону. На старій яблуні за парканом рясно вродили не дуже смачні, але червонобокі та «лежкі» яблука, і якісь не відомі мені галасливі птахи весело чинили над ними розправу. Клювали так завзято, що яблучний аромат розпливався довкола густими хвилями, змішуючись із запахом чорнобривців, айстр і хризантем. Симфонія осені.
Сусідський молодий півень наполегливо «ставав на голос», уже, мабуть, всоте вичавлюючи із себе: «Ку-ку-рі», «Ку-ку-рі». Був захриплий, наче щойно перехворів ангіною, а останню нотку чомусь ковтав, так ні разу й не виголосивши повноцінне «ку-ку-рі-ку!». «Із таким «вокалом» навряд чи залишать бідаку ватажком курячого гарему», — подумала про невдаху і раптом десь із піднебесся пролунало щемливе: «Курли», «Курли»... — Чуєш, наче журавлі? — звернулася до чоловіка. — Півня чую, а журавлів — ні! — спробував остудити мій романтичний настрій, та вже за хвилю: — О, справді, дивися, он же вони, між двома хмаринами! Журавлі летіли зовсім низько, весь час перешиковуючись у якісь чудернацькі фігури, доки врешті не вибудували чіткий характерний клин, спрямований на південь. Долали важкі небесні кілометри, не здогадуючись, що двоє літніх людей, не соромлячись непроханих сліз, зичать їм щасливої дороги, а головне — повернення!
