У Ковелі біля собору Димитрія Солунського УПЦ КП благодійний фонд «Патріот Волині» встановив сучасний дитячий майданчик...
У Ковелі біля собору Димитрія Солунського УПЦ КП благодійний фонд «Патріот Волині» встановив сучасний дитячий майданчик.
Вікторія ШЕВЧУК
За словами настоятеля собору, Ковельського міського декана УПЦ КП, протоієрея Анатолія Александрука, благодійний фонд пішов назустріч церковній громаді. Завдяки нинішньому лідеру депутатської групи «Патріоти Волині» в обласній раді Степану Івахіву це питання було вирішено позитивно. Так, він також погоджується з тим, що майданчики потрібно встановлювати не лише у парках, дворах і дитячих садочках, а й поряд із храмами. — Цей майданчик — для усіх жителів Ковеля, не лише для парафіян, — підкреслює Анатолій Александрук. — Парк імені Тараса Шевченка не пристосований для повноцінного дитячого дозвілля: для батьків достатньо однієї лавочки, а дітям потрібні атракціони. Тепер вони можуть завітати до нас, щоб погуляти, покататися, погойдатися, та ще й до храму зайти. На мою думку, це була вдала ідея — поєднати таким чином відвідини церкви і відпочинок для дітлахів. На побоювання, що із встановленням дитячого майданчика на території собору з часом стане надмірно гамірно, відповідає: — Навіть якщо діти будуть голосно радіти цим гойдалкам, хіба це галас?! Вони ж — наше майбутнє! Через п’ять–десять років вони ходитимуть до храму, а нині з батьками йдуть на гойдалки. Таку точку зору отця Анатолія розділяють і парафіяни. Адже дитячий сміх — це Боже благословення. На думку пані Людмили, яка регулярно відвідує собор із дочкою і племінницею, дітям набагато легше вистояти службу: можна будь–якої миті вийти і заспокоїти їх, запропонувавши перепочити трішки. І після завершення богослужіння вони із задоволенням залишаються ще, щоб побавитися на майданчику. Тим більше, що тут діє недільна школа, куди ходить до 40 дітей. Вони з користю для себе можуть заповнити проміжок між завершенням служби і початком занять. Отець Анатолій підкреслює, що найголовніше — аби діти берегли і цінували подароване. — Зламати дуже легко, а от берегти, поважати чужу працю, навчитися культурі спілкування — важко. Потрібно усвідомлювати, що і духовне виховання, і фізичне, і виховання в сім’ї — тісно пов’язані. І від цього не потрібно відмежовуватися ні церкві, ні сім’ї, ні школі. Добре, що до цієї виховної роботи приєднуються і благодійники. Всі ми працюємо і повинні працювати над тим, аби наші діти були патріотами нашої держави, щоб вони дійсно були громадянами, віруючими, православними людьми. Варто пам’ятати, що все велике починається з маленького.
