Більш як півсотні дивовижних скульптур із металу викував лучанин Віктор Семенюк...
Більш як півсотні дивовижних скульптур із металу викував лучанин Віктор Семенюк.
Про талановитого коваля, з-під рук якого виходять, наче живі, квіти, звірі, міфічні істоти, доводилося писати не раз. Його роботами захоплювалися у Києві, Холмі, Сопоті... Схвальні відгуки про них в Інтернеті залишали цінителі краси з Італії, Австралії, Росії
Євгенія СОМОВА
Віктор Семенюк започаткував на Волині новий вид мистецтва — ковані скульптури. Тож визнання його одним із десяти самородків із народу, які прикрашають наше життя своїм талантом, і редакційні відзнаки — диплом та «зіркова статуетка» — цілком заслужені. Коли повідомила Віктору Олександровичу про перемогу в акції і вручила відзнаки та 500 гривень премії, був приємно вражений і водночас здивований. Мовляв, не сподівався, що його роботи будуть так високо оцінені журналістами «Волині», бо ж творить не для слави, а для душі. Не може не творити. Навіть у найтяжчий час, коли залишився без майстерні й грошей у кишені, й на думку не спадало чоловікові махнути рукою на творчість і шукати роботу, де є стабільна зарплата. Його перша художня робота — троянда, що наснилася у сні, роздмухала іскру творчості, яка жевріла у чоловікові з дитинства. З неї і розпочалася його колекція квітів, звірів, яка щороку поповнювалась. Щоразу, йдучи на зустріч із ковалем, сподівалася побачити якусь нову, оригінальну роботу. І ніколи не розчаровувалась. Цього разу, скажімо, примітила на дверях майстерні голову бика, а у дворі — зелену жабу, що, висолопивши язика, всілася на грошах. Тут же примостився пес, на якому можна посидіти, і симпатичний веселий дракончик. Помітивши, що задивляюся на нього, майстер сказав: — Міг би зробити більшого, для міста. Але хто ж його замовить... У колекції коваля є майже усе, що літає, плаває, повзає і бігає. Але чи не найбільше у ній птаства — одуд, ворона, орел, півень... До речі, до когутів у Віктора Олександровича особлива любов. Робить їх із превеликим задоволенням. Каже, що саме півень започаткував його пташину серію. І він був точною копією отого Петі, що будив його, малого, вранці своїм голосним: «Ку-ку-рі-ку!». Ідею втілити його у металі майстер виношував довго, але, як кажуть, руки не доходили. Та якось побачив телепередачу про кузню донецького магната Рината Ахметова, в якій викували півня, і вирішив зробити кращого, у своєму стилі. Донецький видався якимось миршавеньким, несправжнім. Працював над скульптурою два тижні, але роботою залишився задоволений. Його півень вийшов на славу — груди колесом, шия вигнута, дзьоб відкритий... Здавалося, от-от прокукурікає. Саме таким його побачив Віктор Семенюк на знімку Володимира Лук’янчука, вміщеному у нашій газеті. Отого бойового волинського півня придбав на одній із виставок директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський. І другого, змайстрованого Семенюком, теж купив у подарунок екс-Президенту Віктору Ющенку. Таких красенів-півнів з-під рук Віктора Семенюка вийшло сім. Останнього з них повіз до Києва на міжнародну виставку. Купити його хотіли представники трьох австралійських фірм, але віддав своїм — директору Волинської фондової компанії. Не хотілося, аби потрапив у чужі руки. До речі, одного зі своїх півнів Віктор Олександрович залишив собі. Спершу він красувався у майстерні. А тепер — на постійно діючій виставці у Волинському коледжі харчових технологій, де представлені роботи майстра. Тут є на що подивитися, чому подивуватися. Хіба пройдеш мимо мурахи в окулярах, яка читає газету «Волинь». Чому читачкою стала саме ця комаха? «Мураха — велика трудівниця, як і наші волиняни. А читає «Волинь», бо це найтиражніша газета краю, яку люблять і передплачують наші люди», — пояснює, усміхаючись у вуса, пан Віктор. Зачаровують досконалістю, чіткістю ліній, реалістичністю й інші скульптури на виставці. Зокрема, одна з останніх робіт — Людина-невидимка, образ якої сформувався після прочитаної книги. Притягують зір Царівна-Жаба із стрілою у роті, орел і триголовий Змій-Горинич, колючі їжаки. Їх у колекції коваля-скульптора багато. Є тут і закохані, і втомлені, і хулігани із цигаркою в зубах, і спортсмени на лижах, санях. У кожного свій характер, вираз «обличчя»... І різна кількість голок-колючок — від 50 до 900. На їх виготовлення, як і на всі дрібні деталі, йде більше часу, ніж на «тіло» скульптури. Скажімо, коли створював орла, треба було виготовити з металу до трьох тисяч деталей, висікти кожну пір’їнку, надати їй легкості, підігнати. А щоб правдиво виглядала шерсть собаки, зробив аж три зразки її. Поцікавилася, звідки бере ідеї? Каже, що образи майбутніх птахів чи звірів, композиції народжуються вночі, а вже потім втілюються у металі. Ескізів ніколи не робить. Натурою слугують ілюстрації в Інтернеті чи в шкільному підручнику зоології, дитячих книжках. Розглядаючи їх, прикидає, яких розмірів має бути тварина або казкова істота, яких барв надати її пір’ю або шерсті. Сьогодні у Луцьку з’явилося чимало ковалів, які роблять художні вироби. Тож поцікавилася у пана Віктора, чи не відчуває він конкуренції? — У кожного з нас є свій стиль, почерк, — каже. — Люди, які цінують красу, які знають мої роботи, замовляють у мене. Багато замовлень є взимку, влітку менше, бо ж заможні люди відпочивають на морях. Останнім часом майстер почав звертатися до біблійних сюжетів і образів. Виготовив композицію «Янгол, який вилупився з яйця», «Усікновення голови Іоанна Предтечі». У планах — зробити когось з апостолів і міфічного грифона з головою орла і шерстю лева. «Ця робота композиційно складна. Тим, певне, мене і зацікавила. Я вже її бачу», — розповідає майстер. За 12 років Віктор Семенюк створив більш як півсотні скульптур птахів, звірів, риб, казкових героїв. Хоче створити парк кованих скульптур просто неба і передати його місту. Написав листа міському голові Миколі Романюку, але той відповів, що місто не має фінансів і не може дозволити собі придбати скульптури навіть за ту невисоку ціну, яку просить коваль. — Звичайно, хотілося б подарувати свої роботи лучанам, але мушу продавати їх, бо ж треба за щось жити. Дозволити собі займатися лише творчістю і жити з цього — складно. Творчість у нас поки що не настільки прибуткова, як за кордоном, — розмірковує майстер. — Тож доводиться і скульптури робити, і ходові речі — ворота, огорожі, мангали. Якби був час, фінанси та спонсори, митець-коваль міг би створити ще багато цікавих речей для міста. Але чи знайдуться меценати, готові купити і подарувати їх Луцьку?
