Так вважає начальник відділення поштового зв’язку села Залухів Ратнівського району Тетяна Цяк...
Так вважає начальник відділення поштового зв’язку села Залухів Ратнівського району Тетяна Цяк.
Катерина ЗУБЧУК
Приваблює газета читачів своїми цікавими публікаціями, як говорила Тетяна Євстахіївна, тим, що приділяє увагу нібито буденним проблемам волинян, але які їм дуже болять. І, звичайно, перевага газети у тому, що вона виходить три рази на тиждень… Хоча в юності Тетяна була далека від професії поштовика. Закінчивши школу в рідному Залухові, вступила у Берестечківський радгосп–технікум, що у Горохівському районі. З дипломом бухгалтера у 1990 році за направленням навчального закладу прибула в радгосп «Залухівський» на посаду завкадрами. А як вийшла заміж, то робота була з перервами, коли йшла у відпустку по догляду за дитиною. І таких перерв було три — троє доньок народила Тетяна. Ось коли закінчилася декретна відпустка після народження наймолодшої дочки Сюзанни, то пішла уже працювати на пошту. З того часу минуло вісім літ. — Так склались обставини, — розповідає жінка, — що колишній начальник поштового відділення теж пішла у декретну відпустку. А я нібито тільки на цей час влаштувалася працювати. Потім моя попередниця взагалі поїхала із села, і в мене з’явилося постійне місце, якого й тримаюсь. Тетяна Цяк — і начальник поштового відділення, і листоноша. І так уже чотири роки, оскільки посаду листоноші скоротили. Це пов’язано з протяжністю дільниці. Непросто, звичайно, поєднувати обов’язки, бо ж треба обслужити два села — Залухів і Почапи. Сьогодні «Волинь–нова» має 93 передплатники (а кілька років тому в газети було тут лише 80 прихильників). Хоч Тетяна Євстахіївна і вважає, що наша газета сама за себе агітує, усе ж заради справедливості треба сказати і про її заслугу. А заслуга ця насамперед у тому, що газета тричі на тиждень вчасно потрапляє до людей. Щодо зауважень наших читачів на адресу газети, то, як сказала Тетяна Євстахіївна, вони хотіли б, аби більше виграшів у розіграші редакційної акції серед передплатників випадало на Залухів і Почапи. Але це вже, як лототрон спрацює: спеціальна комісія проводить розіграш, і будь-які підтасовки неможливі. У цьому може ніхто не сумніватися й надалі брати участь в акції, щоб удача таки усміхнулась. Тетяна Євстахіївна з приємністю розповідає, що в день виходу «Волині» люди й самі приходять на пошту, щоб забрати газету. Зокрема, це ті, хто живе неподалік. Ще й для сусідів прихоплять. Тим самим і їй допомагають, бо ж село Залухів розкидане, навіть на велосипеді непросто всіх об’їхати. У сільській раді я почула, що Тетяна Цяк — жінка з особливою долею. У 37 років вона овдовіла. І коли ми зустрілися з нею на обійсті, де вже чотири роки нема хазяїна, то я, звичайно, делікатно повела мову і про цю втрату, про те, що нелегко господарювати самій. І почула, що хазяйство таке ж, як і при чоловікові було, — троє корів, кінь, різна живність… — У Залухові треба працювати, — каже жінка. — Бо ж із чого село живе? Із землі. Посієш, посадиш, збереш, збудеш — тоді й матимеш щось. А старатися є для кого. Адже старші дочки Віка і Зоряна уже вчаться в Луцьку у коледжах, найменша Сюзанна — школярка. І треба бути їм за маму і за тата. — Мені здається, — продовжує Тетяна Євстахіївна, — що чоловік зі мною. Він єгерем працював. Часто був у роз’їздах. Ось і знову нібито кудись поїхав, та обов’язково повернеться… Ось так хороший спомин про 16 літ, прожитих у парі, допомагають молодій вдові. Чудовій мамі. І листоноші.
На фото: Завдяки Тетяні Цяк наша газета вчасно потрапляє до читачів.
