ЕКСКЛЮЗИВНИЙ СТІЛЕЦЬ ВІД ВАЛЕНТИНА

16-річний юнак із села Літин Турійського району опанував столярське ремесло однією рукою

Коли Валентину було два з половиною роки, йому січкарнею відрізало по лікоть ліву руку. Утім, ця біда не позбавила хлопця любові до праці. Більше того, він однією рукою опанував столярське ремесло

Ярослава ТИМОЩУК


Уже впродовж двох років Валентин Давидюк виготовляє вироби з дерева. Усе, що майструє юнак, використовують у домашньому господарстві: стільці, дошки, качалки, підсвічники, підставки для вазонів, ручки до напильників…
У Купичівській школі, де навчається Валентин, нам вдалося поспілкуватися з учителем трудового навчання Борисом Поліщуком. Те, що юнак став одним із десяти переможців акції «Самородки з народу», організованої нашою газетою, пан Борис вважає визнанням Валентинової діяльності і показником рівня його майстерності.
— Проблеми, пов’язані з фізичним станом хлопця, спонукали нас уважніше спостерігати за ним, — розповідає вчитель. — Зазвичай люди з фізичними обмеженнями комплексують, не зовсім комфортно почуваються у колективі. Наш обов’язок — соціалізувати дітей, вселити їм впевненість, що вони можуть працювати нарівні з іншими, відчувати себе повноцінними членами суспільства. Наші вчительські зусилля полягали в тому, щоб не давати хлопцеві розслабитися у виконанні певних робіт. Застосували підхід без поблажок. Спілкувалися з батьками, що дало належні результати. Валентин зараз зрозумів, що не можна працювати в одному творчому напрямі, їх потрібно синтезувати. Адже все взаємопов’язане. Наприклад, без ескізу, без попереднього продумування свого об’єкту діяльності не виготовиш виробу. А Валентин останнім часом захопився ще й малюванням. Його праця відрізняється від дорослої, конвеєрної тим, що він не працює за шаблоном. Школяр почав себе шукати раніше. Зазвичай же, одинадцятикласники роблять це «з-під палки», через необхідність.
Фотографуємо Валентина з учителем біля хлопцевих виробів: стільців різної форми і висоти, які зберігаються у просторій шкільній майстерні. Їдемо у село Літин, де проживає юнак із сім’єю. Дорогою Валентин розповідає про прогрес своєї праці: майструє стільці на замовлення не лише для односельчан, а й для мешканців сусіднього, більшого Купичева. Каже, майбутнє планує пов’язати зі своїм нинішнім захопленням.
На обійсті родини Давидюків помічаємо дитячу гойдалку. Виявляється, і її допомагав майструвати Валентин для молодшої сестри Даринки. У чималому господарстві сім’ї — два комбайни, незакінчене будівництво і внутрішні ремонти, худоба, гектари землі — Валентин є найпершим батьковим помічником.
У домашній майстерні стоїть міцний запах дерева, як у спеціалізованому цеху. Готові вироби — переважно дрібне кухонне начиння і більші та менші стільчики — сусідять із заготовленою на зиму деревиною.
— Чекає свого часу, — усміхається Валентин. — Столярством у селі займаються у довгі зимові вечори. Зараз же є нагальніша робота.
Показує дитячий стілець, розмальований абстрактними чорними лініями.
— Дворічна сестра Даринка пробує себе у творчості, — пояснює.
У її допитливі дитячі руки, вочевидь, потрапили і малюнки Валентина, яких нам не вдалося побачити. Художні здібності хлопця, сподіваємося, стануть приводом приїхати у Літин наступного разу. А Валентин, маємо надію, відроджуватиме престиж трудової праці, щоб «стілець від Валентина» звучало не менш престижно, ніж «сукня від Валентіно». 

На фото: Василь Васильович, тато юного майстра, радіє за синові успіхи.