На Волинському телебаченні триває цикл телепрограм «Віч–на–віч з Оленою Голєвою»...
На Волинському телебаченні триває цикл телепрограм «Віч–на–віч з Оленою Голєвою». Це своєрідний відеоблог кандидата в народні депутати. Програма виходить тричі на тиждень — вівторок, середа, четвер. Початок о 22.45. Пропонуємо вам друковану версію першої програми
Ви, звичайно, розумієте, що поява цієї програми так чи інакше пов’язана з виборами до Верховної Ради. Так, я — кандидат у народні депутати від Європейської партії. Але не збираюсь когось в чомусь переконувати, тим паче — агітувати. Кожна людина має право голосувати розумом і серцем, тож розповідати вам про свої чесноти не є метою цієї програми. Сенс цих телезустрічей — поділитися думками, своїм ставленням до процесів, що відбуваються у нашому місті і в державі. І мова тут не завжди йде про наступні вибори. Бо вибори проходять і чомусь кожного разу залишають за собою нездійсненні надії. На перший погляд, вибори — найважливіша подія, якої так чекає суспільство. Але давайте пригадаємо, чи багато кардинальних змін відбувається після чергових, начебто доленосних, виборів? Чи стаємо ми ближчими до європейських цінностей? Чи наближаємось до омріяного європейського рівня життя? Ви знаєте не гірше від мене, що це не так. Іноді навіть навпаки. То ж чого можна чекати від чергових виборів, запитуємо ми себе? Чергових забутих обіцянок? Нових зрад декларованих на виборах ідеалів? А, може, справа не в самих виборах? Бо це, за великим рахунком, один із традиційних демократичних механізмів волевиявлення. Просто він на наших теренах дещо спотворений. Зрозуміло, є технології, що дають змогу маніпулювати цифрами і «накручувати» голоси — ми стикаємось з цим кожного разу. Але хіба лише завдяки підтасованому підрахунку голосів з року в рік, від виборів до виборів до українського парламенту проходять одні і ті ж політичні команди? Це виглядає дивно, адже вони вже не раз демонстрували своє ставлення до країни та її людей. Вони обманювали і зраджували, але знов і знов отримували мандати. Тож чи дорівнює слово «мандат» такому поняттю, як довіра? Риторичне запитання. Суспільство розуміє це. І в серцях багатьох людей поселилось розчарування. Люди кажуть — все одно нічого не зміниться. Недовіра породжує відчуття безнадійності — невже все ті ж збанкрутілі політикани знову будуть вирішувати за нас, якою мовою розмовляти, яку державу розбудовувати? Я багато спілкуюсь із мешканцями Луцька. І розумію, що навіть сьогодні, за кілька тижнів до виборів, багато хто ще не вирішив, кого він підтримає. Гадаю, що це тотальне внутрішнє розчарування і є найголовнішою небезпекою для України. Як подолати зневіру в те, що голоси наші чогось варті, що ми є повноправними громадянами, допущеними до визначення майбутнього своєї країни? Немає однозначної відповіді. Бо вона для кожного з нас — своя. А чи готові ми знову повірити у себе і здійснити кроки, аби зламати цю ситуацію? Я впевнена, що ми можемо і мусимо це зробити. Адже саме невдоволення нинішньою політичною генерацією підштовхує нас до пошуку чогось нового. Нещодавно мій старший син, який захоплюється грою на гітарі, навів мені фразу відомого гітариста Річі Блекмора: «Людина усвідомлює, що таке гітара насправді тільки тоді, коли її добряче б’ють нею по голові…». І я подумала, що нинішні професіонали від політики нанесли українцям вже стільки болючих ударів, що пора б суспільству вже і зрозуміти, ким насправді є ці представники сучасного політичного бомонду. І коли розуміння безглуздості їхнього подальшого політичного існування для держави Україна стає настільки явним, у суспільства не буде іншого виходу, як шукати їм заміну. Отже якщо ми хочемо знову повірити у свої європейські перспективи, знов отримати надію, нам треба здійснити для початку один крок — відмовити у довірі тим, хто продемонстрував неспроможність реалізовувати наші інтереси. Чи не в цьому полягає сенс того процесу, який зветься виборами? А наступний крок — примусити політиків виконувати свої обіцянки і пам’ятати про своїх виборців, дбати не тільки про власний добробут, а й працювати на користь кожного двору, району, міста — тобто на державу. Бо кінець кінцем вони повинні зрозуміти, що, окрім них, у державі живе ще 45 мільйонів громадян і саме від них залежить політичне майбутнє депутата, якому вони делегували право від свого імені, від імені народу приймати державні рішення. Будьте впевнені — це можливо, якщо ми разом поставимо собі таку мету. З повагою кандидат у народні депутати по виборчому округу №22 Олена ГОЛЄВА
