ЗА ТРИ БРОДИ, ЗА СІМ СТЕЖ — ПО ЖУРАВЛЕВУ ЯГОДУ

Журавлина — єдина ягода, яка росте на болотах. Їдемо по неї у село Серхів Маневицького району. Тут здавна заготовляють цю цілющу ягоду для себе і на продаж


Сергій ЦЮРИЦЬ, прес-служба обласного управління лісового та мисливського господарства.

Гумовими чоботами нас забезпечили місцевий майстер лісу Михайло Гузар та лісник Галузіївського лісництва Віталій Божидай. Сільський водій Леонід Шкабко погодився своїм «всюдипрохідним» ГАЗ-66 підвезти за три броди. І ось, полишивши позаду річку Веселуху, магістральний меліоративний канал та сільські городці, що тут називають Застав’ям, в’їжджаємо до лісовиська, яке сторожить дві піщані гори, густо всипані кременем. А далі — три броди ще подолала машина. І тільки через четвертий йдемо вже пішки. По прокладених жердинах через болотисько виходимо на твердь, прямуємо вузькою стежкою до Старого Серхова.
Кількакілометрова стежка-кладка веде до болота, порослого березняком та лозняками. І тут росте цілюща червона ягода, яку на Поліссі називають «журахлинами». Бо та ягода серед непрохідних боліт (це звуть Серхівським, і воно, мов живе, гойдається-дихає) — як жура журлива. Хоч і кажуть, що назва цілющої ягоди — від журавля, який, щоб врятувати поліських щирих працьовитих людей від голодної смерті, полетів за моря-океани по цілющу ягоду — бідняцький хліб — аж до Північної Америки. А після багатьох пригод повернувся у рідний край, засадив непрохідні болота і мочарі — бідацькі володіння, на які ще не поклали загребуще око вельможні пани, — диводерев’ям, що рясно родить смачну журавлину.
А збирати її можна з кінця серпня ген аж до весни… Бо й у мороз не тратить своєї цілющої сили. Журавлини подекуди й досі беруть на свят-вечір до столу. Це бажана ягода на весіллях та хрестинах, різних родинних подіях. Її перетирали з цукром, заливали медом, зберігали «живою» у кошілках і бочках, часто, щоб не зіпсувалася, опускали у колодязь — там і зимувала.
— Збирати цю ягоду — робота не з легких, — каже вчителька географії Серхівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня Леся Паламар, яка за півгодини наповнила відерце найпоживнішими поліськими «цукерками». — Адже легко поранитись гостролистими болотними травами та зелами. А ще ж потрібно остерігатися вужів та гадюк, які нерідко живуть у цих місцях. Тут не присядеш, бо навіть найвищі купини з мокринням. А ще можна втрапити у болотне вікно, провалитися якщо не з головою, як бувало в давнину, то по пояс.
Ми також збираємо цілющу ягоду. Долонька за долонькою… Хто у шапку, як Леонід Шкабко, хто до рота… Смачна, хоч і кислувата на смак, ягода додає сил, втамовує голод і спрагу. Рухаємось попасом, вишуковуючи маленькі бісеринки, що на сонці переливаються, мов рубіни, всебарв’ям… Чим далі на болото, тим смачніша і головне — більша ягода. Але майте на увазі, що на болоті легко заблукати. За якийсь десяток метрів за лозами-березняками вже не чутно голосів товариства. Очільник нашої ягідної експедиції, головний лісник ДП «Маневицьке ЛГ» Володимир Фесик, просить триматися гурту, розповідає, як лісівники «розблуджують» блукальців. До речі, консервний цех Маневицького держлісгоспу вже багато років з цієї цілющої ягоди робить смачні напої, перетирає її з цукром. Журавлину полюбляє як вітчизняний, так і зарубіжний споживач. Зокрема, ця ягода дуже популярна серед поляків, навіть американців та канадійців, її використовують для дитячого харчування.
…Знову кладками повертаємось до Старого Серхова. Втомленому ще важче йти цим слизьким стежковиськом. Легко послизнутися і впасти у торфове баюрисько. Мов у цирку, по натягнутому канату, балансуючи руками, викручуючи фантастичні па, хапаючись за стовбурці дерев та гіляк, переправляємось із кладки на кладку, з купини на купину… А серхівчани сподавна повертаються назад із повними мішками цього поліського диво-хліба, що рятує од голоду, бідності, хвороб. Це ж бо яку вправність потрібно мати, аби добратися до тверді.

На фото: Чим далі на болото, тим смачніша і головне — більша ягода…