ОТАК І ЖИВЕМО: зупинка залежить від настрою водія?

Ранковий рейс автобуса Локачі—Луцьк. У Торчині на автостанції вийшла лише одна жінка і водій сердито вигукнув у салон: «А що, більше ніхто не виходить?» — «Виходимо, але нам далі, ближче до автозаправки», — загукали хлопці із заднього сидіння.

— У Торчині більше зупинок нема! — сердито відрізав молодий водій. Троє хлопців, вочевидь, учні місцевого профтехучилища, підхопивши важкі сумки, вийшли із салону.
Яким же було моє здивування, коли водій, доки виїхав за межі Торчина, ще тричі зупинявся, щоб підібрати пасажирів, а вчетверте пригальмував біля тієї ж автозаправки, щоб вийшла пасажирка, вочевидь, його знайома. То, виходить, зупинка залежить від потреб і настрою водія? А хто ж подбає про зручність пасажирів? Адже Торчин — селище чималеньке. Минулого разу тут же довелося спостерігати, як старенька бабуся, яка щойно розповідала сусідці, як її побила корова, довго длубалася у потертому гаманці з кількома дрібними купюрами. Нарешті видобула гривню, поклала біля водія і мовила:
— Зупинись мені, синку, біля лікарні. Водій зробив вигляд, що гривню не помітив, та все ж прохання виконав. То невже тепер треба платити і за проїзд, і за зупинку?!