«Я ВТОМИВСЯ ВІД ГУМОРУ»

Учора в Санкт-Петербурзькому театрі естради прощалися з відомим актором
Іллею Олейніковим (на фото)

Актор і телеведучий популярної гумористичної програми «Городок» Ілля Олейніков (справжнє ім’я — Ілля Львович Клявер) помер в одній із петербурзьких міських лікарень від тривалої онкологічної хвороби.
Слава до нього прийшла у 1977 році, коли він в дуеті з Романом Козаковим став лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естради (саме тоді взяв собі псевдонімом дівоче прізвище своєї дружини Ірини Олейнікової).
Проте просто шалену популярність йому принесла програма «Городок», яку у 1993 році створив разом із Юрієм Стояновим і яка виходила в ефір аж до його смерті. Також знявся у понад 20 фільмах (серед них «Майстер і Маргарита» Володимира Бортка). В Олейнікова залишились дружина Ірина, син Денис Клявер (соліст гурту «Чай вдвоем») і двоє внуків.
— Ілля Львович, ви сучасний гумор любите? — нещодавно запитали журналісти «Комсомольской правды» в Олейнікова.
— Я не знаю, можливо, це професія наклала на мене такий відбиток, але я втомився від гумору. Зрештою, у мене є приклад того ж Аркадія Райкіна. Висока планка, яку ніхто ніколи не перестрибне. Гена Хазанов просто неймовірно працював на естраді. Карцев та Ільєнко. Жванецький. Якість їхнього гумору була досконалою. Після них вже нікого не сприймав. Хоча, звісно, я ж не державний обвинувач, не критик, ніхто. Але не можу сьогодні дивитися таких програм, як «Камеді клаб», «Наша Раша». Хоча, звісно, і в них є прихильники.
— А як можете оцінити успіх вашого «Городка» з висоти літ?
— Ви ж розумієте, що мені важко об’єктивно оцінювати. Сказати, що набрид, я не можу. Але період захоплення минув. Це те саме, що спиш із однією жінкою кожного дня протягом 16 років (усміхається)… І хоч у програмі ми щоразу грали різних персонажів, але для нас це було одне і те ж. А мені цікавіше зіграти нову роль, ніж одну й ту саму двадцять п’ять разів поспіль. Проте «Городок» — уже частина нас. Звичайно, виникала думка його згорнути. Але ми не можемо піти, поки програма має своїх прихильників.
— На екрані ви часто граєте п’яниць, хоча відомо, що спиртного не вживаєте. Як таке можна поєднати і коли стали таким правильним?
— Я народився у Молдові, і там було цілком природним сідати за стіл з келихом вина, тому цей напій я регулярно пригублював уже із 14 років. Потім, коли приїхав у Москву, перейшов на горілку. А з років 25 взагалі мав таку традицію: щоразу ввечері перед сном випивати 150 грамів. Дійшло до того, що я вже чекав того вечора, як свята, щоб випити. Але років 10 тому якось подумав, а якщо увечері взагалі не випити? Звісно, відчуття свята не було. Проте вирішив протриматись без алкоголю тиждень. Важко було. Але коли витримав один, подумав, а чому б мені не спробувати ще один тиждень протриматись. Ще один… Поки одного дня не усвідомив, що до алкоголю став байдужим і життя від цього стало ще яскравішим.
— Яким ви себе уявляєте у сто років?
— До ста років жити не мрію, бо не хочу бути живою могилою, що повільно пересувається. Нема нічого потворнішого, як впадати у старечий маразм. Тобто, я хочу жити до того моменту, поки сам зможу пересуватись своїми ногами.