Щирі молитви 16-річної лучанки Вікторії Парфенюк (на фото), віримо, Всевишній почує, пошле їй сили і допомогу добрих, чуйних людей, готових пожертвувати кошти на лікування...
Щирі молитви 16-річної лучанки Вікторії Парфенюк (на фото), віримо, Всевишній почує, пошле їй сили і допомогу добрих, чуйних людей, готових пожертвувати кошти на лікування.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
У мами дівчини очі від сліз не висихають. Страшна недуга, яка спричинила вже чимало ускладнень, понад два роки мучить її кровиночку. І зарадити біді нема змоги. У Києві лікарі розводять руками: «Виходьте на європейські клініки, може, там зможуть стабілізувати стан здоров’я хворої». Але зібрати кошти на лікування за кордоном для жінки, яка сама виховує донечку, — завдання непосильне. Тим більше, що кожного місяця на ліки для Віки треба витрачати до 8 тисяч гривень. Діагноз, який поставили дівчинці, включає цілий «букет» хвороб: системний червоний вовчак, тромбофлебіт нижніх кінцівок та правої руки, люпус–нефрит, гіпоталамічний синдром, антифосполіпідний синдром. Таке поєднання доволі рідкісне, тим більше — у дітей. Саме тому розпізнати причини раптового погіршення самопочуття школярки лікарі змогли не відразу. — Вікторія гарно вчиться. Тож влітку 2010 року їй дали путівку в табір «Ровесник». Їхала донечка здоровою, хіба іноді скаржилася, що болять пальці рук. Я списувала все на літню спеку, думала, дитина росте, організм не може пристосуватися до плюс тридцяти. Але за якийсь тиждень Віка подзвонила і поскаржилася: «Мені дуже погано, я не можу ходити», — згадує мама Тетяна Іванівна. Цілий місяць в Луцьку жінка возила хвору доньку по лікарях. Усі призначали дорогі препарати, висловлювали свої припущення з приводу нездужання, бралися допомогти, а дитина уже криком кричала від болю. У діагностичному центрі в Рівному, куди порадили звернутися знайомі, Тетяна Іванівна вперше почула назву доволі рідкісного імунного захворювання — «червоний вовчак». — Підтвердив цей діагноз потім в обласній клінічній лікарні завідуючий ревматологічним відділенням Вадим Жукович. Нам дали скерування у столичну лікарню «Охматдит». Там відразу провели кілька консиліумів з участю відомих професорів, найавторитетніших фахівців, які спільно виробили тактику лікування. Курс його обійшовся в понад 40 тисяч гривень. Гроші збирали учні й вчителі рідної доньчиної гімназії № 4, які з великим співчуттям сприйняли наше горе. Ми віддали на лікування все, що мали, але, головне, у нас з’явилася надія, бо був помітний результат. Вікторія, яка перед тим зовсім не могла ходити, стала на ноги. Та радість виявилася недовгою. Через кілька місяців у дочки відмовили нирки. Цього разу її витягували в Києві з лап смерті довго і важко, — не може без сліз говорити про митарства, що випали на долю донечки, згорьована мати. У Тетяни Іванівни назбиралася вже товстелезна папка різних паперів — виписок, лікарських висновків, офіційних відповідей на прохання допомогти в лікуванні. Державних програм підтримки таких хворих не існує, бо в Україні, кажуть, всього декілька дітей з подібним діагнозом. Парфенюкам нічим не можуть зарадити ні в обласному управлінні охорони здоров’я, ні в міністерстві. Сім’я опинилася наодинці з бідою. — Якби не милосердя людей, які готові були поділитися останнім, щоб врятувати Віку, навряд чи ми б витримали усі ці випробування. Як про рідну дитину піклувалася про Вікторію її класний керівник Ганна Володимирівна Сухоставська. Відгукнулося на наше горе багато знайомих, друзів. Коли головний дитячий нефролог України професор Іванов призначив дочці препарат, який в Україні неможливо придбати, то батько однієї з однокласниць Віки — Сергій Леонідович Міліщук — зробив усе, щоб дістати ці дорогі швейцарські ліки для нас, — із вдячністю перелічує благодійників Тетяна Іванівна. На курс лікування цитостатиком «Міфортик» знадобиться 1700 євро. Крім того, слід зробити біопсію нирок у Донецькому діагностичному центрі, що обійдеться у шість тисяч гривень. А ще ж Вікторія мусить щоденно вживати з десяток різних препаратів, без яких її життя може згаснути. Мама дівчинки — бухгалтер за фахом — дякує керівництву фірми, де працює, колегам, які з розумінням ставляться до того, коли треба місяці проводити біля ліжка хворої. Адже доглядати її більше нема кому. Бабуся, довідавшись про хворобу улюбленої внучки, так перейнялася, що серце не витримало… — Одна надія — на Бога. Донечка щодня молиться. Приходять до нас священики, сповідають, причащають її. Каже, що легше стає, що віра тримає її, додає сили. Як була у Луцьку святиня з Єрусалима — плащаниця Богородиці, то Вікторія дуже хотіла у храм потрапити. Але дійти, бідненька, до церкви не може. У мене серце розривається, як дивлюся на її страждання. Ішла до редакції з надією: може, хтось прочитає, хто стикався з подібною хворобою, може, щось порадить. І по монастирях їжджу, і по церквах прошу, щоб молилися за здоров’я дочки. Може, з Божою поміччю вдасться потрапити на лікування за кордон, щоб зупинити прогресування хвороби, — повертається до наболілого наша співрозмовниця. А поки важливо знайти кошти на щоденно необхідні ліки. Мама просить усіх, кому не байдужа доля її донечки, простягнути дівчині руку допомоги. Для цього відкрито благодійний рахунок, на який можна перерахувати грошові внески. Р/р 26201603397581 у ПриватБанку, МФО 305299, одержувач: Парфенюк Тетяна Іванівна, тел. 0509987960.
