ПРИ ЖИВИХ БАТЬКАХ ДІТИ СТАЛИ БЕЗХАТЬКАМИ

На вихідні та свята вісімнадцятирічні брати-близнюки Микола і Віктор Селихи повертаються із Ковеля, де вони навчаються у професійно-технічних закладах, у Буцин Старовижівського району. На одній із вулиць цього села стоїть хата, де їх мали б чекати родинний затишок і тепло.

Валентина БЛІНОВА


Але оселя, в якій брати Селихи прописані разом із матір’ю та двома старшими сестрами, схоже, доживає останні дні. Дах над дерев’яним будинком перекосився і просів, витяжна труба завалилася, побитий шифер, як діряве решето, пропускає дощ.
— Ми думали, що хата завалиться ще минулої зими, — каже Галина Сметюх, яка живе на цій же вулиці у будинку напроти. — Але вона ще перестояла. Видно, тримають міцні дерев’яні стіни. Сюди страшно навіть заходити, щоб не трапилось якогось лиха. Газ давно відключили, а от електрику — ще ні. Відтак від дощу чи снігу може статися коротке замикання.
Про явну загрозу для життя не тільки того, хто знаходитиметься в помешканні, а навіть випадкових перехожих, повідомила телефоном одна із жительок села, щоправда, не побажавши назвати свого прізвища. І все ж незважаючи на небезпеку, кілька тижнів тому в цьому аварійному будинку ще ночував один із братів — Віктор.
— У кімнаті зі стелі тече скрізь, — розповідає він. — Сухим залишається тільки диван. Світло включаю лише тоді, коли дуже потрібно. А в кухню давно вже навіть не заходимо.
Буваючи у Буцині, хлопець частіше ночує у своєї бабці Марії Миколаївни. Його брата Миколу прихистила її сестра — Ніна Миколаївна. Катя і Марійка — старші доньки Наталії Степанівни — працюють у Ковелі і там винаймають житло. Як же трапилося так, що при живих батьках дорослі діти залишилися без надійного даху над головою?
… У Буцин із Дубечного Наталія Селих із чотирма дітьми повернулася після того, як не склалося життя з чоловіком Миколою.
— Спочатку донька якийсь час працювала у тамтешньому місцевому сільгосппідприємстві дояркою, — розповідає її мати, Марія Миколаївна. — Чоловік став часто заглядати у чарку, знущався над нею та дітьми. Доводилося навіть ночувати в чужих людей. Коли вже несила було терпіти, залишила його і стала жити в моєї матері, яка й прописала її у своїй хаті, щоб Наташа могла одержувати допомогу на дітей від держави.
У Буцині Марія Миколаївна і ще дві її рідні сестри живуть на одній вулиці. Після смерті матері вони поділили обійстя, де жила Наталія з дітьми, досить дивним чином. Одній сестрі відійшов город, другій — господарські будівлі, а Марії Миколаївні — лише батьківська хата, яка нині нагадує занехаяну пустку. Залишилося не так багато, щоб остаточно зруйнувалися дерев’яні стіни.
Здавалося б, у нинішній скрутний час житлом треба дорожити особливо, а надто тоді, коли дах над головою потрібний насамперед дітям. І немає, зрештою, значення, дорослі вони чи ні, бо в будь-якому віці найбільш бажана дорога до рідного дому, де, як відомо, й стіни захищають. Сільський голова Буцина Петро Кошелюк намагався допомогти Наталії Селих відремонтувати покрівлю будинку: домовився із Буцинським лісництвом про те, що необхідну для ремонту деревину виділять їй безкоштовно.
— Але жінка вимагала, щоб їй дали лише гроші, а вона, мовляв, сама вирішить, як краще ними розпорядитися, — пояснив Петро Федорович.
Долучитися власними коштами до ремонту оселі готові були й сусіди. Наразі дізнатися, чому ж господиня не скористалася їхньою допомогою, так і не вдалося, бо навідується вона у Буцин не так часто. Якийсь час доглядала чужу немічну жінку в тому ж таки Дубечному. Нині, за словами Марії Миколаївни, Наталія мешкає у Ковелі — ймовірно, в своєї рідної сестри.
— Усі ми живемо благенько, — бідкається стара жінка. — Щоб відремонтувати хату, до дерева, яке обіцяв сільський голова, скільки ще грошей треба. А що може зробити одинока жінка без грошей?
Доньки і сини Наталії Селих повнолітні. Тож пред’явити якісь претензії до неї не можуть ні влада, ні соціальні служби, які зобов’язані захищати права дітей. Так само, як і до батька. Микола Селих сам-один мешкає у колись спільній для всієї родини оселі у Дубечному. Схоже, батьки насамперед переймаються власним життям. У 42-річної Наталії, напевне, материнські інстинкти відступили перед жіночими, і вона, за словами сусідів і рідних, продовжує пошуки кращої особистої долі. Чи триватиме це до тих пір, коли від будинку, де знайшла прихисток у скрутний час, залишиться тільки адреса у паспортах її дорослих дітей? Чи, можливо, все-таки схаменеться і при такій великій родині, яка живе у Буцині на одному кутку, з допомогою громади і сусідів візьме на себе нехай і обтяжливі, але вкрай необхідні ремонтні клопоти? На жаль, ні поспілкуватися з цією жінкою, ні з’ясувати її наміри так і не вдалося. Лишень шкода, що через безтурботність батьків дорослі діти на початку самостійного життя приречені поневірятися по чужих кутках.

На фото: Коротке замикання електропроводки може cпричинити біду.