Щоб вилікувати свою кохану дружину Олену, Валерій Філь покинув бізнес у Дніпропетровську і зайнявся на Поліссі фітотерапією...
Щоб вилікувати свою кохану дружину Олену, Валерій Філь покинув бізнес у Дніпропетровську і зайнявся на Поліссі фітотерапією...
У селі Нові Червища Камінь-Каширського району будує хату подружжя, яке приїхало з Дніпропетровська — Валерій Філь та Олена Хребто. Це вже викликає неабиякий інтерес у людей. А коли дізнаються, що Валерій Іванович — економіст, бізнесмен, а Олена Володимирівна — архітектор за фахом, в останні роки працювала в банку, то на них дивляться, як на диваків, а то й із підозрінням. Приїжджих цікавлять лікарські рослини. То чи не заготовляють, бува, якусь наркоту?
Олександр НАГОРНИЙ
«ЗВІРОБІЙ» — ТАК ТЕПЕР ЙОГО НАЗИВАЮТЬ А тому, щоб задовольнити цікавість місцевих жителів, наведу дещо несподівані, але щирі слова Валерія Івановича: «Переїхали на Волинь, бо я люблю свою дружину. Умови життя на Дніпропетровщині не підходили для її здоров’я». Мабуть, не одна жінка позаздрить Олені Володимирівні — добре мати в трудних життєвих ситуаціях міцне плече вірного чоловіка. Сім’я виростила трьох синів та дочку, які живуть у різних містах Сходу, мають внуків. З 2004 року Валерій Іванович займається як підприємець новим для себе бізнесом — заготівлею лікарських рослин. А спонукала його до цього хвороба дружини, якій нічим не могли зарадити лікарі. Очевидно, напружена нервова робота, проживання в промисловому районі великого міста, слабкий імунітет — усе це потребувало зміни обстановки, нестандартних рішень. Валерій Іванович проштудіював спеціальну літературу, переконався, що в розораних східних областях хіба що шипшина росте у великій кількості. І його погляд зупинився на західних областях, де мав друзів. Згодом побачив, що тут є невичерпні можливості для збору цінної сировини. Чимало лікарських рослин тільки тут росте. Напевне, «східняка» вразили фінансові можливості цього краю для підприємливих людей, можна сказати, треба тільки нагнутись і підібрати те, що росте під ногами. А місцеві жителі цього не помічають. Ось так він почав навідуватися на Волинь, подружився із сім’єю Миколи Коніщука в Нових Червищах. Колись заготівлею, в тому числі й рослин, необхідних для виготовлення лікарських препаратів, займалися заготконтори. Валерій Філь почав формувати колектив однодумців-ентузіастів, налагоджувати призабуту систему. Насамперед потрібні були сушарки. Він зізнається, що був надто емоційним, нетерпеливим, не завжди міг порозумітися з місцевими жителями, не знаючи їхньої психології, а тому й виникли оті підозри: «Що він тут шукає?». Але йому незабаром дали прізвисько «Звіробій» — за знання. Із теоретика (прочитав гори літератури) і аматора Валерій Іванович став справжнім фахівцем. Олені Володимирівні, яку чоловік запросив у наш край, відразу сподобалася природа. Свіже повітря, ліс, озеро відразу викликали бадьорість. Позбулася стресів, адже часом просто знесилена падала з ніг. Рішення переїхати на Волинь далося не просто. Можна собі уявити, як відговорювали Олену Володимирівну знайомі та які аргументи наводили не на користь західняків. Спочатку вирішили найняти квартиру в Любешові, а влітку орендувати житло ближче до виробництва (наприклад, у Тоболах, що в Камінь-Каширському районі, уже працювали сушарні). — Коли ми побачили оце мальовниче місце біля лісу, берізки, то я чоловікові сказала: «Усе, нікуди більше не поїдемо», — розповіла Олена Володимирівна. — Ми поселилися в хаті, де колись жили порядні люди, — сім’я Буліків і відчувалася здорова аура. Дружина, як ніколи, спала здоровим сном. Відмовились від «зимової» квартири в Любешові, купили хату і не стали її руйнувати, а постаралися реконструювати, тепер цим займається мій домашній архітектор, — каже господар. — Ви знаєте, я ніколи не думала, що зможу жити в селі, якого ніколи в очі не бачила, — ділиться своїми нинішніми враженнями жінка. — Як то мовиться, вперше руки в землю вставила, — квіти вирощую, городину. Вода цілюща з колодязя. Декілька годин гуляю в лісі, вивчила грибні місця, знаю кожне дерево, навіть розмовляю з ними (сміється — авт.). Взимку, якщо є сніг, стаю на лижі. Для мене Західна Україна стала рідною. Я є патріотом України і для мене немає різниці. Звідси я нікуди не маю бажання їхати. Коли буваю в Дніпропетровську в справах, то, повірте, в чотирьох стінах, де грюк і стук, не можу бути. Ніби на засланні. Її сповідь доповнює чоловік: — Приїжджали тесть із тещею. Їм тут дуже сподобалося, сприйняли як курорт. Як йшли додому, знайшли п’ять білих грибів там, де їх наче й не повинно бути. Сказали, що ми боровики спеціально висадили до їхнього візиту. Сусіди стали для нас як рідні. Без Юри Воронова, наприклад, я б нічого не навчився по господарству. Він дав нам кілька соток землі для городництва. Навіть дід Маркіян допомагав на будові. Взимку я їду на рибалку на Люб’язь.
САДИТИ КАРТОПЛЮ ЧИ СІЯТИ НАГІДКИ ЛІКАРСЬКІ? Як стало зрозуміло з оптимістичної розповіді Валерія Філя, у нього є тепер порозуміння як із керівництвом Камінь-Каширського району, так і з місцевим населенням. Задоволена сільський голова Нових Червищ Людмила Куницька: надійшла значна сума податку від приватного підприємця, колишнього дніпропетровця Валерія Філя, що використана для освітлення вулиць. Люди уже переконалися, що на зборі лікарських рослин можна добре заробити. У сусідніх районах також налагоджують виробництво — є склади, сушарки, працюють заготівельники. У сезон згідно з договорами наймають 10—12 працівників. Також приймають від селян уже висушені рослини, які замовляють підприємства, що виготовляють лікарські препарати. — Найважче було на початку проводити роз’яснювальну роботу, переконувати людей, що ліки навколо нас, на збір яких не треба витрачати кошти, — розповідає Валерій Іванович. — Найбільш корисні рослини під час цвітіння, а це короткий період, коли люди також зайняті на городах. Треба було довести, що не обов’язково займати все поле картоплею, яку потім не можуть збути. У Львівській області, наприклад, власникам паїв дають насіння нагідок лікарських, ромашки тощо і згодом у них же купують готове зілля. І заробляють більше, ніж на бульбі. Зберігають здоров’я і дарують його іншим. Ми постараємося створити бригади, навіть будемо підвозити людей до площ із сировиною. Тільки на сушарках у Тоболах ми можемо виробляти 5 — 6 тонн цінної сировини. Не без допомоги місцевого керівника господарства Василя Приходька ми посадили півтора гектара топінамбура, а в цієї культури все годиться для медичних препаратів. У Валерія Івановича в області є вже союзники, партнери. Він із захопленням розповідає про лучанина Сергія Бегаса, який третій рік за власні кошти на орендованій площі в селі Веселе Луцького району посадив 12 гектарів малини, суниці тощо, обладнав унікальну сушарку. — Ми зараз, як на передовій, бо треба обережно працювати, вкладаючи у справу значні кошти, — каже Валерій Іванович. — Цей бізнес вимагає терпіння. Значні кошти потрібні на оформлення документів. Адже від нас замовники вимагають точних даних: де зібрані рослини, коли, яка їх якість. Приїжджали представники з італійської корпорації з перевіркою, чи немає радіаційного впливу на середовище, навіть корені рослин взяли із собою. Ніяких відхилень від норми не виявили.
ОЗДОРОВЛЮЄ ВСЕ, ЩО РОСТЕ ПІД НОГАМИ Напевне, в читачів виникає найбільш дражливе запитання: чи не знищують варварським способом унікальні лікарські рослини на Волині? Цілком зрозуміло, що Валерій Філь законно бере дозвіл у райдержадміністрацій на заготівлю сировини, купує лісові квитки в держлісгоспах, узгоджує свою діяльність із сільрадами… Але ж збирають рослини люди, які зацікавлені у найбільших прибутках. Начебто те зілля, як вважають, знову виросте, скільки не рви. І наглядачів від екологічної інспекції біля кожного з них не поставиш. Ось, наприклад, розповсюдилася чутка, що заготівельники нібито знищують чорничники. — По-перше, заготовляємо не ягідники чорниць, а листя брусниці, — каже Валерій Іванович. — Зрізають серпами і в таких об’ємах, що шкоди не буде, тим більше, що швидко відростають молоді пагони. І, звісно, за цим стежать лісники. По-друге, здебільшого збираємо не унікальні рослини, а ті, які прямо під ногами ростуть, — навіть спориш чи хвощ. Із його слів виходило, що заготівельники посприяли очистці канав, річки Стохід, які захаращені зіллям, у тому числі жовтими ліліями. Валерій Іванович розповідає, що навіть жовті лілії своїми кореневищами захаращують русло річки, адже навколо них утворюються мало не загати. Уже не кажучи про канави, яких давно не торкалися меліоратори. Усе добре в міру, водні плеса теж потребують догляду. Найбільше ж заготовляють лікарських рослин на землях запасу сільрад. Найперше повірили добрим намірам приїжджих із Дніпропетровщини і почали допомагати місцеві жителі Лідія Зіцік, Людмила Купріянчик, Людмила Шпанчук, Аліна Булік. Мабуть тому, що Валерій Іванович починав цікавитися лікарськими рослинами не заради бізнесу, а для того, щоб допомагати різними настоянками дружині, знання його підкріплені практикою. Олена Володимирівна продемонструвала десятки помічних, приготовлених на різних травах, «домашніх» ліків: баночки з настоянками нагідок лікарських, пустирника, лапчатки білої, конвалії, цвіту бояришника, болиголова, звіробоя, плауна, золотого кореня і т. п. Валерій Іванович впевнений, що при вмілому застосуванні цмин пісковий лікує печінку, іван-чай — різні запальні процеси, бобівник трилистий — справжнє джерело здоров’я, чистотіл разом з іншими культурами усуває причини псоріазу, гриб-веселка — профілактичний засіб при інфекції, лапчатка біла розсмоктує вузли зоба і т. д., і т. п. Подружжя показало кілька бутлів із настоянкою, яку готують з квітня по листопад. Виявляється, в спиртовий розчин поступово кидають квіти приблизно зі 120 рослин, які цвітуть у різні періоди року. Зривають тільки «живі» квітки, на які сідають комахи. Згодом до напою додають запашні трави. Настоянку тримають у темряві. При простуді, для посилення імунітету вживають з чаєм. До речі, господарі щороку за певною методикою очищають такий важливий орган, як печінка. Для цього є в них виготовлена за рецептом лікаря Болотова «царська водка». Вважають, що найкращий домашній напій — корисний і збадьоруючий, який заварюється з іван-чаю, багна і зеленого чаю. — Хочу попередити, що я не є народним цілителем, — каже Валерій Філь. — Можу тільки давати поради, як лікуватися волинським зіллям, бо все це ми випробовували. Нове — то позабуте старе. Хочемо, аби люди не ганялися за дорогими пігулками, а збирали ліки навколо себе. Сам збери і собі допоможи. Ну, а ось наш, як кажуть, фірмовий бренд: «Якщо хочете мати додаткові кошти, то вирощуйте та збирайте лікарські трави разом із нами». До Дня місцевого самоврядування приватного підприємця Валерія Філя відзначено подякою Камінь-Каширської районної ради за високий професіоналізм, активну участь в реалізації соціально-культурних проектів, вагомий внесок в економічний розвиток району. Радує, що колишніх міських жителів зі Сходу визнали і оцінили, як то кажуть, західняки. Це ще одне підтвердження, що Україна єдина, її роз’єднують хіба що недалекоглядні політики.
