Після цієї подорожі Володимир Світящук стверджує, що герой давньоруської повісті «Слово о полку Ігоревім» йшов на половців не воювати, а родичатися
Після цієї подорожі Володимир Світящук стверджує, що герой давньоруської повісті «Слово о полку Ігоревім» йшов на половців не воювати, а родичатися
Героя моєї оповіді жене з теплої донецької домівки бажання пізнати, хто ми є, де коріння наших предків, чи вірні ми, їхні сини, чи є безбатченки без роду-племені?
Олександр ХОМЕНЧУК
Народився Володимир Світящук навесні 1939 року в селищі Головне Любомльського району. А далі звичні віхи життя: навчання в місцевій середній школі, служба в Радянській Армії. Після повернення із солдатського строю вступив на навчання в технічне училище міста Краматорська. Отримавши фах зварника, поїхав працювати в Донецьк монтажником-висотником. Там і залишився на все життя. У Донбасі знайшов свою долю — зустрівся з дівчиною Ніною з Чернігівщини, створили нову сім’ю… Вдень працював на різних об’єктах, а ввечері брався за перо. Певне, чи не всі редакції газет Донбасу знали його ім’я, бо друкувався активно і всюди. Навіть у київській «Робітничій газеті». Виступав у ЗМІ на різні теми — про робітничі справи, побутові питання, екологічні проблеми. Не був байдужим, а, як прийнято було вважати, мав робітник чітку громадянську позицію й принципи, від яких ніколи не відмовлявся. Не ховався в кущі, як дехто, щойно повіяло змінами в суспільстві. Правду-матку казав завжди в очі, те й писав у газети. Через цю рису характеру недавно змушений був покинути робітничий колектив. Сьогорічного літа я зустрівся з Володимиром Івановичем у Любомлі. Він приїхав на малу батьківщину набиратися наснаги, потішитися лісовими дарами — любить бродити лісом, шукати гриби. — Звідки почалося захоплення природою, історією краю, Вітчизни? Робітнича професія, нелегкі будні — і раптом крутий поворот, про який заговорили науковці, зачудувалися історики, а земляки не ймуть віри. Як це так — бродив чоловік самотнім Україною, витрачав на те дорогоцінну відпустку, свої гроші і став знаменитістю? — Щоб любити минуле, яким би воно не було, не треба дипломів чи чийогось благословення, наказу. Мене ці теми зачарували ще в юності. Наша земля зберегла чимало пам’яток, слідів минулих епох. Як можна пройти мимо, не зупинившись, не поцікавившись, а що воно означає «древній курган», чи цей камінь із старовинними буквами? І мандри мені подобаються: щоразу відкриваєш щось нове, духовно збагачуєшся. Задля цього колись на гумовому човні сам здійснив подорож по річці Прип’ять і аж до її гирла — туди, де впадає в Дніпро… У результаті таких мандрів й народилася книга «Князь Ігор. Загадки слова…». Вона вийшла друком у Донецьку і викликала фурор у наукових колах. Тут необхідний невеликий екскурс у минуле. Як відомо, у часи древньої Русі Новгород-Сіверське князівство зазнавало піднесення і занепаду. До князівства належало чимало міст, включно з Курськом і Брянськом. Звичною справою у ті часи були походи на половців. Один із них очолив князь Ігор Святославович у 1185 році, оспіваний невідомим автором у широковідомій поемі «Слово о полку Ігоровім». Ось слідами походу князя, з метою дослідити походження окремих слів, які вживаються в цьому шедеврі давньоруського часу, й надумав пройти Володимир Світящук, звичайний робітник. До речі, Новгород-Сіверський — це сьогодні північно-східний куточок України. З цих країв вийшов другий Президент України Леонід Кучма. Завдячуючи такому землякові, край зазнав корінних змін. Поблизу Десни почав, зокрема, функціонувати Спасо-Преображенський чоловічий монастир, височить пишний собор. На території монастиря діє музей «Слово о полку Ігоревім». Обличчям до Десни стоїть пам’ятник княгині Ярославні, монолог якої вивчали учні на уроках української літератури. Неподалік розташована Замкова гора, на якій — пам’ятник Ігорю Святославовичу. Ось відгуки науковців на вихід книги робітника: «Понад двохсот років у центрі уваги наукової громадськості знаходиться безцінна пам’ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Однак до нинішнього часу продовжують залишатися дискусійними питання часу написання пам’ятки автора, мета походу, місце битви та інші. На ці питання намагається дати відповідь він рецензованої книги Володимир Світящук. Для вирішення поставлених у книзі питань він не тільки скористався текстом «Слова…», археологічними пам’ятками, музейними експонатами, а й уважним вивченням місць, пов’язаних із безсмертним літературним шедевром. Сучасний стан місць, в яких проживали дійові особи поеми, шляху, яким вони йшли в половецькі степи, все це не лише дає можливість глибше зрозуміти зміст літературного твору, а й викликає повагу до автора книги, якому довелося за рахунок вільного часу, чималих матеріальних витрат зібрати й донести до нинішнього читача не тільки реставроване минуле, а й сьогодення згадуваних у «Слові…» місць та об’єктів…», — це відгук доктора історичних наук, професора Василя Пірка. «Цінність цієї книги в новизні підходів до вивчення так званих «темних» місць «Слова...». Це досягається за рахунок відвідування історичних земель, пов’язаних із подіями, про які згадується в цьому шедеврі давньоруської літератури. На місці завжди все бачиться зриміше, ширше, чіткіше і яскравіше. І, зрозуміло, більш правдиво й об’єктивно. Особисті враження, аналіз літописних фактів і археологічних знахідок дали змогу йому зробити цікаві висновки. Яскравим прикладом тому може слугувати розділ «Де кувались мечі харалужські!?». Він не тільки вказав, де, на його думку, знаходиться той самий Харалуг, але в основному своїми дослідженнями болотної руди, давніх металургійних шлаків довів, що це саме той Харалуг, який згадується в «Слові...» — як важливий збройний промисел Київської Русі… Уже те, що ця праця була позитивно оцінена академіком Дмитром Лихачовим, свідчить про її цінність для науки», — такі оцінки доктора філологічних наук, професора Донського Національного університету Євгена Отіна. До речі, скрупульозно проаналізувавши літописні дані й археологічні знахідки, побувавши в місцях, якими йшла дружина князя, Володимир Іванович зробив несподіваний для багатьох дослідників висновок: «Ігор Святославович йшов у половецькі степи не воювати з ханом Кончаком, а... за невісткою, дружиною свого сина Володимира. Так що ніякої битви русинів із половцями не було і не могло бути. Битва русинів із половцями відбулася, але з іншими половецькими ханами, які вирішили захопити весільний обоз, забрати ті дорогоцінності, подарунки, які князь Ігор віз своєму свату і майбутній невістці. Задум ханів вдався». Сьогоріч вийшла друком нова книга нашого земляка Володимира Світящука — «Біблійські пророцтва і Власові передбачення». Вивчаючи історію рідного краю, автор зібрав свідчення своїх земляків про односельців, яких можна назвати пророчими людьми, серед них дід Влас. Про нього досі пам’ятають у Головному і складають легенди. Він умів передбачати події, людські долі, чим не раз рятував земляків, відводив напасті. Та в основі цього видання лежить Книга Книг — Біблія, цитатами з неї пересипана вся розповідь. Висловлювання пророків автор проектує на сьогоднішні події в політиці, економіці, історії, культурі, глобалізаційних процесах. Наш земляк одним із перших на конкретних прикладах, історичних документах довів, що на славетному крейсері російського імператорського флоту «Варяг» (врагу не здается наш гордый «Варяг») служили жителі Волині. Публікація на цю тему була в любомльській районній газеті «Наше життя» в лютому 2010 року. Взявся Володимир Іванович і за написання окремої книги про історію селища Головне, перша документальна згадка про яке датується 1444 роком. Воно існує не менше чотирьох тисяч років. Тут віднайдено поселення лужицької, поморської та інших культур. Є тут і городище часів Київської Русі (ІХ — ХІ ст.). — Чи є в роду Світящуків такі ж любителі минувшини, як ви? — запитую. — Ні. Дочка Наталія за освітою медсестра. То я такий один невгамовний…
На фото: Володимир Світящук із двоюрідним внучатим племінником Олесем Міщеєм біля археологічного знака, що в селищі Головне.
